TextBook — В крайньому разі, — бадьоро вигукнув Пітер, — я завжди зможу влаштуватися барменом!
Він готував коктейлі у вітальні — приємній кімнаті, де переважали м’які синьо-зелені тони, а Крістіна поралася в розчиненій кухні — розбивала над мискою яйця.
— А ви вже барменом працювали?
— Доводилось. — Він відміряв нігтем на пляшці три унції віскі, налив порівну в дві чарки, потім узявся за пляшечки з ангостурою і пейшом[6]. — Коли-небудь розповім.
Подумавши, Пітер додав ще трохи віскі, потім носовиком витер краплі з синього килима і, випроставшись, обвів поглядом затишну вітальню. В кімнаті стояла старосвітська французька софа (оббивка — синє й зелене листя на білому полі), двоє хеплвайтських стільців[7], комод з мармуровим верхом і низенький інкрустований буфет, на якому Пітер готував коктейлі. На стінах висіли кольорові ліногравюри місцевих графіків-французів і одна олією намальована картина якогось сучасного імпресіоніста. Кімната була мила й привітна. «Як і її хазяйка», — подумав Пітер. Лише громіздкий, неоковирний годинник, що цокав біля його вуха на буфеті, контрастував з обстановкою. Годинник цей, із чудернацькими бронзовими закрутками й розмитим, стертим циферблатом, походив, безперечно, з вікторіанської епохи. Розглядаючи його, Пітер аж знизав плечима.
Коли він увійшов з чарками до кухні, Крістіна саме виливала збиті яйця з миски на сковорідку, що тихо шкварчала.
— Ще три хвилинки — і все, — сказала вона.
Він дав їй чарку, й вони цокнулися.
— Ну, послухаємо, що ви скажете, — промовила Крістіна. — Омлет готовий.
Вона недаремно пишалася своїм умінням — легкий, присмачений зіллям омлет танув у роті.
— Справжній делікатес! — вигукнув Пітер. — Якби ж то його всюди так готували!
— А ще я вмію варити яйця.
Він поблажливо помахав рукою.
— Перевіримо як-небудь за сніданком.
Потім вони повернулися до вітальні, й Пітер змішав ще два коктейлі. Доходила вже друга година ночі.
Сидячи біля неї на софі, він кивнув на недоречний у цій кімнаті годинник.
— У мене таке враження, ніби ця махина супиться на мене — мовляв, чи не час тобі вже йти?
— А він може, — відповіла Крістіна. — Це батьків годинник, стояв у нього в кабінеті, перед очима в пацієнтів. Єдина річ, яку я забрала з собою.
Вони посиділи мовчки. Колись Крістіна розповіла йому про авіакатастрофу у Вісконсіні — розповіла спокійно, без емоцій…
Нарешті він стиха проказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Готель » автора Артур Хейлі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В понеділок увечері“ на сторінці 36. Приємного читання.