Розділ «В понеділок увечері»

Пітерову провину, однак, обтяжували зразу дві обставини. Чоловік спокусниці, діючи вкупі з найнятими приватними детективами, сам брав участь у цій «операції», й завершилася вона гучним шлюборозлучним процесом, що дуже захитав репутацію готелю. Тут наспіла ще й розплата за давню помилку. За три роки до скандалу Пітер Макдермот несподівано для самого себе оженився, але подружнє життя не вдалося: вони з дружиною дуже скоро роз’їхалися. Власне, випадок у готелі до певної міри пояснювався його самотністю й неприкаяністю. А тепер жінка, з якою він давно не жив, скористалася з готових доказів, теж порушила справу про розлучення і, звісно, домоглася свого.

Завершилося все це тим, що його витурили з роботи й занесли в чорний список усіх великих готельних компаній.

Певна річ, про існування чорного списку ніхто вголос не говорив. Та до якої б компанії Пітер не звертався, йому одразу рішуче відмовляли. І тільки хазяїн «Сейнт-Грегорі» — незалежного закладу — погодився взяти його на роботу, причому хитрющий Уоррен Трент поклав йому платню, на яку могла пристати лише людина, що потрапила в безвихідь.

Тим-то, дозволивши собі хвилину тому критичні зауваження, він продемонстрував незалежність поглядів, на яку, власне, не мав права. «І Крістіна, мабуть, розуміє це», — подумав він.

Пітер дивився, як дівчина вправно веде машину вузькою Бургунді-стріт, що огинає Французький квартал, а потім тягнеться з півмилі понад Міссісіпі. За два квартали від яскраво освітленої і все ще досить людної Бурбон-стріт Крістіна, зменшивши швидкість, обминула п’яну компанію, потім сказала:

— Вам, по-моєму, слід знати от що: завтра приїздить Кертіс О’Кіф.

Цієї новини Пітер боявся, хоч розумів, що рано чи пізно почує її.

Ім’я Кертіса О’Кіфа багато хто вимовляв мало не з побожною шанобливістю. Власник міжнародної готельної мережі, він купував готелі так, як купують краватки чи носовики. Навіть для малопоінформованої людини поява Кертіса О’Кіфа в «Сейнт-Грегорі» могла означати лише одне: намір придбати цей готель і приєднати його до своєї імперії.

— Хоче прицінитися? — спитав Пітер.

— Можливо. — Крістіна дивилася вперед, на тьмяно освітлену дорогу. — У. Т. звісно, й чути про це не хоче. Проте може статися, що його припруть до стіни. — Вона хотіла додати, що ця звістка не підлягає розголошенню, але передумала. Пітер і сам зрозуміє це. А звістка про візит О’Кіфа однаково облетить увесь готель через кілька хвилин після його появи.

— Що ж, до цього йшлося. — Ні для Пітера, ні для його колег неї було таємницею, що за останні кілька місяців «Сейнт-Грегорі» зазнав чималих збитків. — І все-таки шкода.

— Ну, співати відхідну ще зарано, — зауважила Крістіна. — А до того ж, кажу вам, У. Т. не має наміру розставатися з готелем.

Пітер тільки мовчки кивнув головою.

Залишивши позаду Французький квартал, вони завернули ліворуч, на широкий зелений бульвар — Еспленейд-авеню.

Крістіна заговорила знову:

— Щоб перекрутитися, нам потрібен свіжий капітал. У. Т. весь час шукає його. І все ще сподівається знайти.

— А як не знайде?

— Тоді нам доведеться звикати до присутності містера Кертіса О’Кіфа.

«І до відсутності містера Пітера Макдермота», — подумки додав Пітер. Хіба що О’Кіфова компанія вирішить, що він заслужив реабілітацію й залишить його на цій посаді… Але навряд чи це станеться. Цебто, колись, напевно, його виправдають, якщо він знову чимось себе не заплямує. Але це буде не скоро. Виходить, незабаром знов доведеться шукати роботи. «Ет, доведеться — так доведеться, — подумав він. — Отоді й сушитимеш собі голову». А вголос сказав:

— «Сейнт-Грегорі» імперії О’Кіфа! Коли ж ми довідаємося, чим усе це скінчиться?