Розділ «В понеділок увечері»

— Ну що ж, негритосе, — процідив крізь зуби Діксон. — Ти сам набивався, так на ж тобі!

Він блискавично по-боксерському викинув уперед правий кулак, вклавши в удар усю силу і вагу свого кремезного, дужого тіла. Якби цей удар влучив у ціль, молодий негр не встояв би на ногах. Але той одним рухом, легким, як балетне па, відхилився вбік, і кулак ковзнув мимо його голови. І в ту мить, коли Діксон, втрачаючи рівновагу, хитнувся вперед, негр лівою рукою, знизу вгору, щосили затопив нападникові в щелепу.

Марша почула, як у коридорі відчиняються двері.

Тримаючись рукою за щоку, Діксон просичав:

— Ах ти ж сучий син! — І, обернувшись до своїх дружків, скомандував: — Ану, всі разом!

Тільки хлопець із прокушеною рукою зостався на місці. Троє ж інших водночас накинулися на молодого негра і збили його з ніг. Марша чула глухі удари, а з коридора — дедалі гучніший гомін голосів.

Хлопці теж почули його.

— Ушиваймося, бо погоримо! — вигукнув Лайл Дюмер.

Перший кинувся до дверей той, що не брав участі в бійці; інші подалися слідом за ним. Марша почула, як Стенлі Діксон, вибігаючи, кинув:

— Стався нещасний випадок. Ми біжимо по допомогу.

Молодий негр спробував підвестися з підлоги. Обличчя його було закривавлене.

В коридорі, заглушаючи гамір, пролунав твердий, упевнений голос:

— Ви не скажете, де бешкетують?

— Отут, отут, — збуджено заторохтіла якась жінка. — Такий скандал! І крик, і бійка…

Хтось невдоволено прохрипів:

— Я давно вже поскаржився, але ніхто не звернув уваги.

Розчахнулися двері. Марша побачила за ними кілька облич, потім їх заслонила висока постать. Двері зачинилися, під стелею спалахнуло світло.

Обвівши очима розгромлену кімнату, Пітер Макдермот спитав:

— Що тут сталося?

Марша заридала, здригаючись усім тілом. Вона спробувала підвестись, але не змогла, тільки згорнула на ногах розідрану сукню і безсило прихилилася до спинки ліжка. Губи не слухались її. Схлипуючи, ковтаючи слова, дівчина простогнала: