Кров ельфів

Цирі побачила, як до возу, що розігнався, досягає галопуючий Геральт, як коротким, ощадливим ударом меча змітає з сідла одного ельфа, а Вєнцк, що підскакав з протилежного боку, убиває другого, того, який стріляв у коней. Яннік кинув віжки і зіскочив – просто під коня третього Scoia'tael. Ельф встав у стременах і вдарив його мечем. Червонолюд упав. У ту ж мить палаючий віз ввалився між противниками, роз’єднавши і розкидавши їх. Цирі в останній момент подужала відтягнути Трісс з-під копит ошалілих коней. Вісь з тріском зламалась, фургон підскочив, втративши колесо і перевернувся, розкидаючи довкола вантаж і тліючі дошки.

Цирі дотягла чародійку під перевернутий віз Ярпена. У цьому їй допоміг Пауль Дагльберг, який раптом з’явився поряд, а обох захистив Геральт, загнавши Плітку поміж них і розпаленимх Scoia'tael. Довкола возу стало гаряче. Цирі чула дзенькіт клинків, крики храп коней, стукіт копит. Ярпен, Вєнцк і Геральт, оточені ельфами з усіх боків, бились як шалені дияволи. Бійців раптом роз’єднав запряг Регана, який зчепився на козлах з низеньким низовиком у кабаті з рудого хутра. Низовик сидів на Регані і намагався заколоти його довгим ножем.

Ярпен спритно заскочив на віз, злапав низовика за карк і копняком спровадив його за борт. Реган, понизливо закричавши, вхопився за віжки, шмагонув коня. Запряг шарпнувся, віз поточився, блискавично набравши обертів.

Колесом, Регане! – загарчав Ярпен. – Колесом! Довкола!

Віз зробив коло і знову атакував ельфів, розкидаючи їх. Один підскочив, схопив вороного за уздечку, але не зумів його втримати, впавши під копита і колеса. Цирі почула жахливий крик.

Другий ельф, галопуючи поряд, вдарив мечем на відліт. Ярпен ухилився, лезо задзвеніло в обруч, що підтримував плахту, ельфа відкинуло вперед. Червонолюд раптом згорбився, різко махнув рукою. Scoia'tael закричав і випростався у сідлі, рухнув на землю. Між його лопатками стирчав чекан.

Ну, підходьте, курви!!! – гарчав Ярпен, крутячи топірцем. – Хто ще? Жени колом, Регане! Колом!

Реган, трясучи закривавленою чуприною,скулився на козлах, серед свисту стріл, зацьковано вив і безжально шмагав коня. Запряг ганяв вузьким колом, творячи рухому, бухаючу полум’ям і димом загорожу довкола перевернутого возу, під який Цирі затягла напівпритомну, побиту чародійку.

Недалеко від них танцював кінь Вєнцка, огир мишиного кольору. Вєнцк згорбився, Цирі бачила білі пера стріли, яка стирчала йому з боку. Попри рани спритно відбивався від двох атакуючих його з обох боків піших ельфів. На очах Цирі друга стріла вразила його в плече. Комісар впав грудьми на шию коня, але втримався у сідлі. Пауль Дагльберг стрибнув йому на допомогу.

Цирі зосталась сама.

Сягнула за мечем. Клинок, який під час вправлянь вискакував з-за плечей як блискавка, зараз зовсім не дозволяв себе витягти, опирався, грузнувши у піхвах, як у смолі. Серед вихору, що кипів довкола, серед рухів таких швидких, що аж розмивались в очах, її меч здавався несправжнім і на диво повільним, здавалось, що минають століття, перш ніж він вискочить. Земля тряслась і двиготіла. Цирі раптом зрозуміла, що це не земля. Це її власні коліна.

Пауль Дагльберг, відбиваючи топірцем напираю чого на нього ельфа, тяг по землі пораненого Вєнцка. Біля возу з’явилась Плітка, Геральт напав на ельфа. Він десь загубив стрічку, біле волосся швидко тріпотіло.

Зіткнулись мечі.

Другий піший Scoia'tael вискочив з-за возу. Пауль підтримав Вєнцка, випростався, закрутив топірцем. І завмер.

Перед ним встав червонолюд у оздобленій білячим хвостом шапці, з чорною бородою заплетеною у дві коси. Пауль завагався.

Червнолюд не вагався ні секунди. Ударив обома руками. Вістря топірця блиснуло і впало, всаджене у ключицю з огидним хрупанням. Пауль упав без стогону, моментально, це виглядало так, ніби силою удару під ним було зламано обидва коліна.

Цирі закричала.

Ярпен Зіґрін зістрибнув з возу. Чорнобородий червонолюд закрутився, вдарив. Ярпен уникнув удару спритним напівобертом ухиленням, буркнув і страшно вдарив з низу, розрубуючи чорну бороду, гортань, нижню щелепу і обличчя – аж до носа. Scoia'tael вигнувся і впав навзнак, спливаючи кров’ю, молотячи руками і деручи обцасами землю.

Герааальте! – закричала Цирі, відчувши за собою рух. Відчувши за собою смерть.

Був тільки невиразний, спійманий у обороті, рух і блиск, але дівчинка зреагувала блискавично, косою парадою і підйомом, яких авчилась у Каер Морхені. Вона відбила удар, але була занадто невпевненою, занадто відхилилась на бік, щоб знову захиститись. Силою удару її відкинуло до корпусу возу. Меч випав з долоні.