Кров ельфів

Бери – повагавшись сказав. – Бери, щоб пам’ятати. Ходімо вже. Повертаємось до конвою.

Цирі запхала троянду під шнурівку дуплета. Раптом тихо скрикнула, підняла руку. Цівка крові порснула їй з пальця всередину долоні.

Вкололась?

Ярпен… - шепнула дівчинка, дивлячись на кров, яка наповнила лінію життя. – Вєнцк… Пауле…

Що?

Трісс! – крикнула різким, не своїм голосом, сильно здригнулась, потерла обличчя передпліччям. – Швидше, Геральте! Мусимо… на допомогу! На коня, Геральте!

Цирі! Що з тобою!

Вони помирають!

Галопувала з майже притуленим до шиї коня вухом, підганяючи криком і ударами п’ят. Пісок лісової дороги прискав з-під копит. Здалеку почула вереск, внюхала дим. Спереду, перетинаючи дорогу, до неї скакало двійко коней, які тягли за собою упряж, шлейки і поламане дишло. Цирі не втримала каштана, стрибнула убік на повній швидкості, клапті піни мазнули її обличчя. З-заду почула іржання Плітки і прокляття Геральта, який мусив сповільнитись.

Вискочила за закрут дороги, на велику поляну. Караван горів. Із заростей як вогненні птахи летіли до возів запалені стріли, дірявлячи плахти, встромляючись у дошки. Scoia'tael, гельгочучи і викрикаючи, кинулись в атаку.

Цир, не звертаючи уваги на долинаючи з тилу крики Геральта, скерувала коня просто до двох перших, вишикуваних спереду вагонів. Один був перевернутий на бік, біля нього стояв Ярпен Зіґрін, з топірцем в одній руці, і з клевцем у другій. Біля його ніг, нерухома і безвладна, у блакитній, до половині задертій сукенці, лежала…

Тріііііісс!!! – Цирі випросталась у сідлі, вдаривши коня п’ятами. Scoia'tael обернулись у її бік, коло вух дівчинки завили стріли. Пригнула голову, не сповільнюючи галопу. Чула крик Геральта, який наказував їй втікати до лісу. Вона не збиралась  слухатись. Зіщулившись, помчала просто на стріляючих у неї лучників. Раптом відчула проникаючий запах білої троянди, пришпиленої до дублета.

Тріііііісс!!!

Ельфи відскочили перед конем, що розігнався. Одного з них злегка зачепило стременем. Відчула гострий свист, румак смикнувся, заіржав, завалився на бік. Цирі побачила глибоко загнану нижче клубів стрілу, майже біля її стегна. Вирвала стопи зі стремен, зібралась, присіла у сідлі, сильно відштовхнулась і стрибнула.

М’яко впала на коробку перевернутого фургону, збалансувала руками і знову стрибнула, приземлившись на зігнутих ногах біля Ярпена, який гарчав і вимахував топірцем.

Збоку, на другому возі, бився Пауль Дагльберг, а Реган, стоячи внизу, впершись ногами у дошки, з натугою втримував запряг. Коні дико іржали, тупали, шарпали дишлом налякані вогнем, що пожирав плахту.

Рушила до Трісс, що лежала серед розсипаних бочок і скринь, вхопила її за одяг і почала тягти у бік перевернутого воза. Чародійка стогнала, тримаючись за голову над вухом. Раптом біля Цирі забили копита, захропіли коні – двоє ельфів, вимахуючи мечами, відштовхнули до неї Ярпена, що люто боронився.

Червонолюд крутився як дзиґа, спритно відбивати топірцем удари, що падали на нього. Цирі чула лайку, дзенькання і гавкаючий стогін металу.

Від палаючого конвою відділився ще один запряг, погнав у їх сторону, тягнучи за собою дим і полум’я, сіючи запаленими шматами. Візник безвольно звисав х козел, поряд сидів Яннік Брасс, з зусиллям втримуючи рівновагу. Одна рукою тримав віжки, а другою відбивався від двох ельфів, галопуючих по обидва боки фургону. Третій Scoia'tael, скачучи поряд з упряжкою коней, заганяв їм в боки стрілу за стрілою.

Стрибай! – гаркнув Ярпен, перекрикуючи шум. – Стрибай, Янніку!