Кров ельфів

Вони пішли звідси – шепнула Цирі – але тепер повертаються. Але чому?

Щоб подивитись.

На що?

Без слова поклав її долоню на плече, штовхнувши злегка перед собою. Зіскочив з мармурових сходів, зійшов нижче, тримаючись за ліщину, що розпустилась, які купами проростали з кожної ями з кожної щілини в замшілих, потрісканих плитах.

Тут був центр палацу. Його серце. Фонтан.

Тут? – здивувалась, дивлячись на щільну гущавину вільх і білі стовбури беріз серед безформенних брил і блоків. – Тут? Тут нічого немає.

Ходи.

Струмінь, що живив фонтан, мусив часто змінювати русло, терпляче і безперервно підмиваючи мармурові блоки і алебастрові плити, розсовуючи їх, творячи греблі, знову скеровуючи потік у інший бік. В результаті вся місцина була потята невеликими ярами. Де-не-де вода спливала каскадами рештками будівель, омиваючи їх від листя, піску і сміття – у тих місцях мармур, теракота і мозаїка ще виявляли кольором і свіжістю, як ніби лежали тут тільки три дні, а не два століття. Геральт перестрибнув струмок, пройшовши поміж решками колон. Цирі попрямувала за ним. Зіскочили зі зруйнованих сходів, схиливши голови пройшли під недоторканним вигином арки, наполовину похованим купою землі. Відьмак зупинився, вказавши рукою. Цирі голосно зітхнула.

З забарвленої відлущеною теракотою руїни виростав великий трояндовий кущ, всипаний десятками прегарних біло-лілових квітів. На пелюстках виблискували краплі роси, які блищали як срібло. Кущ обплітав пагонами велику плиту з білого каменю. А з плити на них дивилаось печальне вродливе обличчя, делікатних і шляхетних рис якого не зуміли замастити і розмити дощі та сніги. Обличчя, яке не зуміли зішкрябати долота грабіжників, які видлубували з рельєфів золоті орнаменти, мозаїки і коштовне каміння.

- Aelirenn – сказав Геральт по довгій мовчанці.

- Вона гарна – прошепотіла Цирі, хапаючи його за руку

Відьмак ніби цього не зауважив. Дивився на статую і був далеко, далеко, в іншому світі і часі.

Aelirenn – повторив за мить. – Червонолюдами і людьми названа Еліреною. Вона підштовхнула їх до війни двісті років тому. Керівництво ельфів були проти цього. Знали, що шансів немає. Що після поразки вже не зможуть звестись. Хотіли порятувати своїх людей, хотіли вижити. Вирішили знищити міста, відступити у недоступні, дикі гори… і чекати. Ельфи довгожителі, Цирі. У порівнянні з нашим відліком часу, безсмертні. Люди здавались їм чимось, що минеться як посуха, як сувора зима, як пошесть сарани, після яких приходить дощ , весна новий врожай. Хотіли перечекати. Вижити Вирішили знищити міста і палаци. В тому числі і їх гордість – Shaerrawedd. Хотіли вижити, але Елірена… Елірена збурила молодь. Взялись за зброю і пішли за нею в останній відчайдушний бй. І винищено їх. Нещадно змасакровано.

Цирі мовчала, втупившись у красиве і мертве обличчя.

Гинули з її іменем на вустах – продовжив тихо відьмак. – Повторюючи її заклики, її крик, гинули за Shaerrawedd. Бо Shaerrawedd був символом. Гинули за камінь і мармур… і за Aelirenn. Так як їм обіцяла, гинули гідно, героїчно, з честю. Вони врятували честь, але згубили, поклали на заклання власну расу. Власний народ. Пам’ятаєш, що казав Ярпен? Хто панує над світом, а хто вимирає? Грубо це пояснив, але правдиво. Ельфи довговічні, але тільки молодь плодюча, тільки молодь може мати потомство. А майже вся ельфійська молодь тоді пішла за Еліреною. За  Aelirenn, за Білою Трояндою з Shaerrawedd. Ми стоїмо серед руїн її палацу, біля фонтану, плюскіт якого слухала вечорами. А це… це були її квіти.

Цирі мовчала. Геральт притулив її до себе, обійняв.

Чи розумієш тепер, для чого Scoia'tael були тут, чи знаєш, на що хотіли подивитись? І чи розумієш, що не можна допустити, щоб ельфійська і червонолюдська молодь знову дала себе вирізати? Чи розумієш, що ані мені, ані тобі не можна прикласти руку до цієї різанини? Ті троянди квітнуть цілий рік. Повинні здичавіти, а гарніші ніж троянди з виплеканих городів. До Shaerrawedd, Цирі, весь час приходять ельфи. Різні ельфи. Ті запальні і дурні, для яких символом є тріснутий камінь. І ті розумні, для яких символом є ті безсмертні, вічно воскресаючи квіти. Ельфи, які розуміють, що якщо вирвати той кущ і випалити землю, троянди з Shaerrawedd не розквітнуть вже ніколи. Чи ти це розумієш?

Кивнула головою.

Чи розумієш ти тепер, чим є нейтральність, яка так тебе дражнить? Бути нейтральним це не значить бути байдужим і нечулим. Не треба убивати в собі почуття. Вистачить убити в собі ненависть. Ти зрозуміла?

Так – прошепотіла. – Тепер зрозуміла. Геральте, я… хотіла би взяти одну… Одну з тих троянд. На пам’ять. Можна?