Кров ельфів

Бачив перстень – процідив комісар. – Я якщо не впізнаєш знаку на печатці, то цікаво, що ти за один. На прапорі Бурої Хоругви є така сама емблема, ти повинен її знати.

Жовнір явно охолонув, на що, напевно, рівною мірою мали вплив спокійні слова Вєнцка, так і люті, завзяті мармизи ескорту, що вихилялись з фургонів.

Гмм… - сказав, пересуваючи ковпак у бік лівого вуха. – Добре. Але якщо ви справді ті, за кого себе видаєте, не будете, сподіваюсь, мати нічого проти, якщо ми подивимось, що це везете на тих возах.

Будемо – нахмурив брови Вєнцк. – І то навіть дуже. Ніц тобі до нашого вантажу десятнику. Зрештою, я не розумію, чого б ви хотіли у ньому шукати.

Не розумієте – покивав головою вояк, опускаючи руку у напрямку руків’ї меча. – Тоді я вам, пане, скажу. Торгівля людьми є забороненою, а не бракує лотрів, що продють невільників Нільфгаардові. Якщо я знайду закутих людей, то не вмовите мене, що ви на службі у короля. Хоч би й дюжину перстенів показали.

Добре – сухо мовив Вєнцк. – Якщо йдеться про невільників, шукай. Це я дозволяю.

Вояк під’їхав кроком до центрального фургону, перехилився у сідлі, підняв плахту.

Що в тих бочках?

А що має бути? Невільники? – засміявся Яннік Брасс, відкинувшись на спинку сидіння.

Я питаю, що? Відповідай!

Солона риба.

А в цих скринях? – вояк під’їхав до наступного воза, копнув у борт.

Підкови – відказав Пауль Дагльберг. – А там, з-заду, то буйволячі шкіри.

Бачу – махнув рукою десятнки, цмокнув на корня, під’їхав вперед, зазирнув до возу Ярпена.

А що це за пані там лежить?

Трісс Мерігольд слабко усміхнулась, підвелась на лікті, виконавши долонями короткий, складний жест.

Хто, я? – спитала спокійно. – Ти мене тут взагалі не бачиш.

       Вояк нервово заморгав, злегка здригнувся.

Солона риба – сказав переконано, опускаючи плахту. – Все добре. А ця дитина?

Сушені гриби – сказала Цирі, нахабно дивлячись на нього. Вояк замвочав, завмерши з відкритим ротом.