Кров ельфів

Назад, Цирі – сказав різко. – Злазь з козел і назад. Будь з Цирі.

Звідти нічого не видно!

Не сперечайся! – гаркнув Ярпен. – Назад, вже! І подай мені чекан24 . Під кожухом лежить.

Це? – Цирі взяла тяжкий, гидкий на вигляд предмет, що нагадував молоток з гострим, злегка викривленим гаком на другому кінці обуха.

Це – підтвердив червонолюд. Запхав руків’я чекана до халяви, а топірець поклав на коліна. Вєнцк, зовні спокійний, дивився на гостинець, прикривши очі долонею.

Легка кавалерія з Бан Глеану – оцінив через мить. – Так звана Бура Хоругва, впізнаю за плащами і бобровими ковпаками. Прошу заспокоїтись. Пильнуйте. Плащі і боброві ковпаки досить легко змінюють власників.

       Вершники швидко наближались. Їх було біля десятка. Цирі бачила, як на возі за ними Пауль Дагльберг кладе на коліна два натягнуті арбалети, а Реган накриває їх рядном. Вона тихцем вилізла з-під плахти, однаково ховаючись за плечима Ярпена. Трісс спробувала підвестися, вилалась і впала на спину.

Стій! – крикнув перший з кінних, безсумнівно командир. – Хто ви? Звідки і куди їдете?

А хто питає? – Вєнцк спокійно випростався у сідлі. – І яким правом?

Військо короля Хензельта, допитливі панове! Питає десятник Зивік, а я не звик повторювати запитань! Відповідайте, живо! Хто ви?

- Квартирмейстерська служба королівської армії.

Кожен може таке сказати! Я не бачу тут нікого у королівських барвах!

Наблизьтесь, десятнику, і уважно подививсь на цей перстень.

Що ви тим перснем блискаєте? – скривився солдат. – Чи я всі перстені знаю, чи як? Такий перстень може мати кожен. Теж мені важливий знак!

Ярпен Зіґрн встав на козлах, підняв топір і швидким рухом підсунув його воякові під ніс.

А такий знак – гаркнув – знаєш? Понюхай і запам’ятай запах.

Десятник шарпнув віжки, відвертаючи коня.

Будеш мене лякати? – гаркнув. – Мене? Я на королівській службі!

І ми теж – тихо промовив Вєнцк. – І, напевно, довше, аніж ти. Не тисни, вояче, добром тобі раджу.

Я тут вартую! Звідки маю знати, що ви за одні?