Кров ельфів

Це спліснявілий хліб до їжі. Досконалі ліки. Замішуй кульки. Менші, менші, це для чародійки, а не для корови. Дай одну. Добра. Тепер обваляємо кульку у медикаменті.

Фууу!

Засмерділо? – червонолюд наблизив круглого носа до глиняного горщика. – Неможливо. Перемішаний з гірською сіллю часник не може засмердітись, хоч би й мав сто років.

Гидота, фууу! Трісс цього не їстиме.

Застосуємо метод моєї бабці. Ти затиснеш їй носа, а я запихатиму кульки.

Ярпене – просичав Геральт, раптом виринаючи із темряви з чародійкою на руках. – Пильнуй, щоб я в тебе щось не запхав.

Це ліки! – обурився червонолюд. – Це допомагає! Пліснява, часник…

Так – слабо простогнала Трісс з глибини свого кокону. – Це правда… Геральт, це правді повинно допомогти…

Бачиш? – Ярпен штурхнув Цирі ліктем, гордо задираючи голову і показуючи на Трісс, яка ковтала кульки з міною мучениці. Мудра чарівниця, знає, що добре.

Що кажеш, Трісс? – відьмак нахилився. – Ага, розумію. Ярпене, може маєш дягель лікарський? Або шафран?

Пошукаю, попитаю. Я принесу вам трохи води і їжі…

Дякую. Але вони обидві потребують перш за все відпочинку. Цирі, влягайся.

Я зроблю ще компресс для Трісс…

Сам зроблю. Ярпене, хотів би поговорити.

Ходи до вогнища. Відкоркуємо бочівку…

Хочу поговорити з тобою. Більшої аудиторії мені не потрібно. Навіть навпаки.

Ясно. Слухаю.

Що це за конвой?

Червонолюд підняв на нього свої маленькі проникливі очі.

Королівська служба – повідав повільно і чітко.