Кров ельфів

Слухаю, пане Геральте.

Дякую.

Комісар кивнув головою. Як здалося Цирі, дещо глибше і люб’язніше, аніж того вимагала звичайна удавана ввічливість.

Ярпен Зіґрін побіг вздовж колони, даючи голосні накази і вказівки, після чого висадився на козли, верескнув і шмагнув коня поводами. Віз шарпнувся і заторохтів лісною дорогою. Струс розбудив Трісс, але Цирі заспокоїла її, змінила компрес на чолі. Торохтіння присипляло. Чародійка швидко заснула, Цирі теж задрімала.

Коли прокинулась, сонце було вже високо. Визирнула споза бочок і пакунків. Віз, на якому їхала, був на чолі конвою. Наступним правив червонолюд з червоною хустиною, обкрученою довкола шиї. З розмов, які червонолюди вели між собою, Цирі дізналась, що його звуть Пауль Дагльберг. Поряд з ним його брат Реган. Також бачила Вєнцка, який їхав верхи, у супроводі двох коморників.

      Плітка, кобила Геральта, приторочена до воза, привіталася тихим іржанням. Вона ніде не бачила свого каштанового і буланого Трісс. Напевне були позаду, разом з коноводами конвою.

      Геральт сидів на козлах поряд з Ярпеном. Розмовляли тихо, попиваючи пиво з встановленого між ними анталека22 . Цирі нашорошила вуха, але швидко знудилась – дискусія торкалась політики, головно планів і намірів короля Хенсельта і якихось спеціальних служб і спеціальних завдань, які полягали у секретній допомозі для війни, яка загрожувала сусідові, королеві Демавенду з Аердіну. Геральт висловив зацікавлення, як саме п’ять возів солоної риби будуть спроможні зміцнити обороноздатність Аердину. Ярпен, не звертаючи уваги на дзвінке глузування у голосі Відьмака, пояснив, що деякі ґатунки риби такі цінні, що кілька возів вистачить на оплату річної платні панцерній хоругві, а кожна нова панцерна хоругва – вже значна допомога. Геральт запитав, чому та допомога аж така секретна, на що червонолюд заперечив, що якраз у тому і полягає допомога. Трісс кинулась уві сні, скинула компрес і невиразно забелькотіла. Зажадала від якогось Кевіна, щоб він тримав руки при собі, а зразу потім заявила, що призначення не уникнути. Врешті заявивши, що всі, абсолютно всі, є деякою мірою мутантами, спокійно заснула.

      Цирі теж хотіла заснути, але очуняла від голосного реготу Ярпена, який саме пригадував Геральтові давні пригоди. Йшося про полювання на золотого дракона,  який замість того, щоб дати себе зловити, порахував ловцям кістки, а шевця, званого Козоїдом, просто з’їв. Цирі почала слухати з більшим зацікавленням.

      Геральт запитав про долю Рубачів, але Ярпен не знав, що з ними сталось. Ярпен своєю чергою поцікавивися долею жінки на ім’я Єнніфер, а Геральт зробився на диво маломовний. Чеворнолюд попив пива і почав жалітись, що ця Єнніфер все ще ображена на нього, хоч від тих часів минуло добрих пара років.

      - Зустрів її на ярмарку у Горс Велені – розповідав. – Ледь мене побачила, засичала, як кішка, і жахливо образила мою небіжчицю-маму. Я взяв чим швидше ноги в руки, а вона крикнула мені услід, що ще колись добереться до мене і зробить так, що в мене трава з дупи виросте.

      Цирі захихотіла, уявляючи собі Ярпена з травою. Геральт буркнув щось про жінок та їх імпульсивний характер, червонолюд заявив, що це надто лагідне визанчення злостивості, ворожості та мстивості. Відьмак не підтримав теми, а Цирі знову задрімала. Наступного разу її розбудили збуджені голоси. Точніше, голос Ярпена Зіґріна, який врешті закричав.

      - А так! А щоб знав! Я ак вирішив!

      - Тихше! – спокійно сказав відьмак. – На возі лежить хвора жінка. Зрозумій, я не критикую твоїх рішень, або поглядів…

      - Ні, звичайно – обірвав іронічно червонолюд. – Ти тільки значуще усміхаєшся.

      - Ярпене, я тебе по приятельськи застерігаю. Тих, які сидять зверху паркана, обидві сторони ненавидять, у найкращому випадку ставляться з недовірою.

      - Я не сиджу зверху. Однозначно декларую, що я на боці однієї зі сторін.

      - Для цієї сторони ти завжди залишишся червонолюдом. Кимось іншим. Чужим. А для сторони протилежної… - Замовк.

      - Ну! – буркнув Ярпен, відвертаючись. – Ну, починай, чого ждеш? Повідай, що я – зрадник і пес на прив’язі у люлей, готовий за пригорщу срібла і миску мерзенної страви дати нацькувати себе на побратимів, які повстали і бояться за свободу. Ну, давай, виблюй це з себе! Я не люблю недомовок.

      - Ні, Ярпене – тихо промовив Геральт. – Ні. Не буду нічого з себе вибльовувати.

      - Ах, не будеш? – червонолюд хльоснув коня. – Не хочеш? Хочеш дивитись і усміхатись? Ні слова до мене, так? Але Вєнцкові можеш це сказати! «Прошу не розраховувати на мій меч». Ах, як зверхньо, шляхетно і гордо! До псячої мами з твоєю зарозумілістю! І з твоєю довбаною гордістю!