Кров ельфів

       Випростався, потягнувся.

Геральте – шепнула Цирі. – Нам дозволять… поїхати возом?

Побачимо – закусив губу. – Поки можеш, спи. Відпочивай

Він зіскочив з воза. Цирі слухала відголоски, що сповіщали про початок руху обозу – тупання коней, брязкіт упряжі, скрип дишел, стукіт орчиків21 , розмови і прокляття. А потім, близько, хрипкий голос Ярпена Зіґріна і спокійний високого чоловіка, званого Вєнцком. І холодний голос Геральта. Підвелася, обережно визирнувши з-за плахти.

Не маю категоричних засторог у цій справі – зазначив Вєнцк.

Прекрасно – звеселів червонолюд. – Тоді справа вирішена?

       Комісар  злегка підняв долоню даючи знак, що ще не закінчив. Якийсь час мовчав. Геральт і Ярпен терпляче чекали.

Я ще -сказав врешті Вєнцк – відповідаю головою за те, щоб цей транспорт дійшов до місця призначення.

Знову замовк. Цього разу ніхто не переривав. Не підлягало сумніву, що розмовляючи з комісаром слід було звикнути до довгих перерв між реченнями.

Щоб добратись безпечно – докінчив після перерви -  і у визначені терміни. А опіка над хворою може сповільнити швидкість цього маршу.

Йдемо з випередженням – запевнив його Ярпен, трохи почекавши. - З часом проблем немає, пане Вєнцк, терміни не завалимо. А щодо безпеки…  Мені здається, що відьмак у компанії не зашкодить. Шлях йде лісами, аж до самої Лікселі, справа і сліва дика пуща. А пущею, як маєте знати, рискають різні недобрі створіння.

Справді – притакнув комісар. Дивлячись відьмакові у вічі, здавалось, зважує кожне слово.

Певні недобрі створіння, нацьковані іншими недобрими створіннями, все ще можна надибати у каедвенських лісах. Вони можуть загрожувати нашій безпеці. Король Хенсельт, знаючи про це, надав мені право наймати добровольців до збройного екскорту. Пане Геральте? Це б розв’язало ващу проблему.

Відьмак довго мовчав. Довше, аніж тривала вся промова Вєнцка, часто перемежована довгими паузами.

Ні – врешті сказав. - Ні, пане Вєнцк. Розставимо усі крапки над «і». Я готовий віддячити за надану пані Мерігольд допомогу, але не в такій формі. Можу доглядати за кіньми, носити воду і дрова, навіть готувати. Але не вступлю на королівську службу у якості найманого солдата. Прошу не розраховувати на мій меч. Не маю наміру вбивати таких, як ви зволили сказати, недобрих створінь за наказом інших створінь, яких теж не вважаю кращими.

Цирі почула, як Ярпен Зіґрін сильно засичав і закашляв у стиснутий кулак. Вєнцк спокійно дивився на відьмака.

- Розумію – відказав тихо. – Люблю зрозумілі ситуації. Дуже добре. Пане Зіґріне, прошу подбати, щоб не впав темп маршу. Що до вас, пане Геральте… Знаю, що виявитесь придатні і корисні у спосіб, який визнаєте належним. Було б ганьбою для мене і вас, якби вашу корисність розглядали як відплату за допомогу стражденній. Чи вона зараз ліпше почувається?

     Відьмак підтвердив нахилом голови, як здалося Цирі, дещо глибшим і люб’язнішим, аніж звичайний поклон. Вєнцк не змінив виразу обличя.

Це для мене честь – повідав післ звичайної пази. – Беручи пані Мерігольд на віз мого конвою, беру на себе відповідальність за її здоров’я, зручність і безпеку. Пане Зіґріне, прошу дати наказ про виїзд.

Пане Вєнцк.