Кров ельфів

Ні. Не чув.

Де ж ви тоді перебували останні два роки? За морями? Бо тут у нас, у Каедвені, Scoia'tael подбали про те, щоб про них було чути, так, вони не зле постарались про це. Перші банди з’явились ледь вибухунала війна з Нільфгаардом. Скористались, кляті нелюди, з нашої заклопотаності. Ми бились на півдні, а вони по тилах почали партизанську війну. Сподівались на те, що Нільфгаард нас знищить, почали кричати про кінець людського панування, про повернення давніх порядків. Людей до моря! Таке їх гасло, під яким мордують, палять і гарбують.

Це ваша вина і зараз ваша турбота – понуро відізвався управитель, вдаривши себе по стегну розписанм києм, ознакою свого стану. – Ваша, вельмож і пасованих15 . Ви гнобили нелюдів, не давали їм жити, то й маєте зараз. А ми туди завжди водили обози, і ніхто нам не заважав. Нам не було потрібне військо.

Це правда, це правда – докинув один з купців, що сидів на лавці, і мовчав до цього. – Білки не страшніші за розбійників, які нишпорили тут дорогами. А за кого ельфи найперше взялись? Саме за розбійників.

А яка мені різниця, хто мені з-за куща стрілу пустить, розбійники чи ельфи? – раптом прорік митник з забинтованою головою. – Стріха, коли мені посеред ночі над головою запалає, однаково горітиме, їй все одно, чия рука тримала головешку. Кажете, пане купець, що Scoia'tael не гірші бандитів? Як сказати. Розбійникам йдеться про здобич, ельфам про людську кров. Дукати має не кожен, але кожен кров у жилах. Кажете, що це клопіт вельможних, пане управителю? Це ще більша брехня. А лісоруби, постріляні на вирубці, смолярі посічені на буках, хлопи зі спалених сіл, чим вони завинили нелюдам? Жили, працювали разом, по-сусідськи, і раптом стріла в спину… А я? У житті жодного нелюда не скривдив, а дивіться,  голову розчерепили червонолюдським кордом. А якщо б не вояки, на яких гавкаєте, я би вже лежав під ліктем16 дерну…

Власне! – лицар у жовтій туніці знову торохнув кулаком у стіл. – Охороняємо ваші паршиві шкури, шановне панство, перед цими, як хочете, пригнобленими ельфами, яким як стверджуєте, ми не давали жити. А я вам інакше скажу – занадто їх розпустили. Толерували їх, розглядали як людей, як рівних, а вони зараз завдають нам удар у плечі. Нільфгаард їм платить за це, голову дам, а дикі ельфи з гір озброюють їх. Але справжню опору мають у тих, що живуть осідло, між нами – у ельфів, напівельфів, червонолюдів, гномів і низовиків. Це вони їх укривають, годують, постачають добровольців…

Не всі – відгукнувся другий з купців, стрункий, з делікатним обличчям з шляхетними, справді не купецькими рисами. – Більшість нелюдів засуджує Білок, пане лицарю, і не хочуть мати з ними нічого спільного. Більшість є лояльною, а іноді платить за ту лояльність високу ціну. Пригадую собі бурграфа з Бан Арда. Був напівельфом, а закликав до спокою і співпраці. Загинув від зрадницької стріли.

Випущеної, напевне, із засідки, низовиком чи червонолюдом, який теж вдавав лояльного – закпив лицар. – Я вважаю, що жоден з них не є лояльним! Кожен з них… Гей! А ти хто?

Геральт обернувся. Зразу за його плечима стояла Цирі, дивлячись на всіх своїми величезними смарагдовими очима. Якщо йшлося про уміння безшелесно рухатись, вона насправді досягла значного поступу.

Вона зі мною – пояснив.

Гммм… - лицар зміряв Цирі поглядом, після чого знову повернувся у бік купця з шляхетним обличчям, очевидно бачачи у ньому найповажнішого партнера у дискусії. – Так, пане, я не кажу про лояльних нелюдів. Всі вони є нашими ворогами, причому, одні краще, а другі гірше вдають, що це не так. Низовики, червонолюди і гноми жили серед нас століттями, здавалось, у такій-сякій злагоді. А вистачило щоб ельфи піднесли годови, а ці інші теж вхопились за зброю і пішли в ліси. Скажу вам, було помилкою толерувати вільних ельфів і дріад, їх пущ і гірських анклавів. Мало їм було того, тепер кричать: «Це наш світ, геть звідси, приблуди». О боги, покажемо їм, хто забереться, по кому тут ні слуху, ні духу не зостанеться. Пошарпали шкури нільфгаардців, а тепер візьмемось за банди.

Нелегко спіймати ельфа у лісі – відізвався відьмак. – також би не йшов за гномом чи червонолюдом у гори. Яка чисельність тих загонів?

Банди – виправив лицар. - Банди, пане відьмаче. Нараховують до двадцяти голів, іноді більше. Вони називають такі зграї «командо». Це слово з мови гномів. А щодо того, що допасти їх нелегко, праві, видно фахівця. Гонитва за ними лісами і комишами немає сенсу. Єдиним способом є відрізати їх від запілля, ізолювати, викликати голод. Міцно взяти за карк нелюдів, які їм допомагають. Тих з міст і пригородів, з сіл, з ферм…

Проблема в тому – промовив купець з шляхетними рисами – що зовсім невідомо, хто з нелюдів їм допомагає, а хто ні.

Треба брати за карк усіх!

Ага – купець усміхнувся. – Розумію. Вже це десь чули. За карк всіх і до копальні, до обгороджених таборів, до каменоломень. Всіх. Невинних теж. Жінок, дітей. Чи так?

Лицар підвів голову, ляснув долонею у рікув’я меча.

Саме так, не інакше! – гостро відрізав. – Дітей вам шкода, а самі як діти на цьому світі, мої панове. Перемир’я з Нільфгаардом то річ крихка, ніби яєчна шкарлупка, не сьогодні, то завтра може знову початись війна, а на війні буває різне. Якби нас перемогли, як ви думаєте, що станеться? Скажу вам – тоді вийдуть ельфійські команди з лісів, вийдуть сильні і численні, а ті лояльні негайно приєднаються до них Ті завжди лояльні червонолюди, ваші приязні низовики, думаєте справді прагнуть спокою, про який весь час говорять, єднання? Ні, пане. Вони будуть випатрувати кишки, це їх руками Нільфгаард розправиться з нами. І потоплять нас у морі, так, як обіцяють. Ні, пане, не можна з ними цяцькатися. Або вони, або ми. Третьої дороги немає!

Дерев’яні двері скрипнули, у них постав солдат у закривавленому фартусі.

Вибачте, що перериваю – буркнув – Хто з панів привіз тут хвору жінку?