Кров ельфів

Жодна – простогнала вона, тримаючись обіруч за живіт. – Я не можу… Не можу того прийняти.

Що? Чому?

Я алергічка…

Ти? Чародійка?

Маю алергію! – заплакала від безсилої злості і розпачливого гніву. – Завжди мала! Не переношу еліксирів! Лікую ними інших, себе можу лікувати виключно амулетами!

А де маєш амулет?

Не знаю – скрипнула зубами. – Могла залишити у Каер Морхені. Або загубити…

Трясця. Що ж робити? Можеш накласти на себе закляття?

Пробувала. Це, власне, є наслідком. Чере ці спазми не зможу сконцентруватись…

Не плач.

Це легко сказати!

Відьмак підвівся, стягнув свої в’юки з хребта Плітки і почав у них порпатись. Трісс скорчилась клубочком, пароксизм болю викривив її обличчя, викривив вуста.

Цирі…

Що, Трісс?

Ти добре почуваєшся? Ніяких… сенсацій?

       Цирі заперечливо покрутила головою.

Може це отруєння? Що я їла? Але всі ми їли те саме… Геральте! Мийте руки. Припильнуй, щоб Цирі мила руки…

Лежи спокійно. Випий це.

Що це?

Звичайне заспокійливе зілля. Магії в ньому стільки, як кіт наплакав, це не повинно зашкодити. А корчі пом’якшить.