Кров ельфів

Геральте, корчі… це ніщо. Але якщо дістану гарчку… Це може бути дизентирія… Чи паратиф.

Ти не маєш імунітету?

       Трісс не відповіла, відвернула голову, закусила губи, скулившись ще більше. Відьмак не розпитував більше.

        Дозволивши їй трохи відпочити, всадовив чародійку в сідло Плітки. Геральт всівся за нею, підтримуючи двома руками, а Цирі, їдучи поряд тримала віжки, тягнучи одночасно мерина Трісс. Не проїхали навіть милі. Чародійка випала з рук, не втримавшись у сідлі. Раптом почала тремтіти у конвульсивному ознобі, миттєво запалена гарячкою. Понос посилився.

       Геральт втішав себе надією, що це наслідок алергічної реакції на сліди магії у його Відьмацькому еліксирі. Втішався. Але не вірив.

*****

Ой, пані – сказав сотник. – Не зустрілися у добрий час. Здається мені, що гірше зустрітись не могли.

      Сотник мав рацію, Геральт не міг ані заперечити, ані полемізувати.

      Сторожова вежа, яка захищала міст, і у якій зазвичай було троє солдатів, стайничий, митник і, що найбільше, кілька подорожніх, цього разу роїлась віл людей. Відьмак нарахував понад тридцять легкоозброєних у барвах Каедвену і добрих пів сотні щитників, які розташувались довкола низького палісаду. Більшість вилежувалась біля вогнищ, згідно з старою вояцькою засадою, яка проголошувала, що спиться коли можна, а встається, коли будять. За широко відкритими воротами було видно метушню – всередині сторожової вежі теж було повно людей і коней. На гордо перекошеній оглядовій вежочці пильно вартували двоє солдатів з готовими до постріл арбалетами. На роз’їздженому, зритому копитами передмості стояло шість хлопських возів і два купецькі фургони, а на подвір’і, смутно похиливши лоби над загнилим болотом, стовбичили кільканадцять звільнених від ярма волів.

Був напад. На сторожову вежу. Вчора вночі – випередив питання сотник. – Ледве зуміли дати відсіч, інакше б ми знайшли тут саму згорілу землю.

Хто був нападником? Розбійники? Мародери?

Солдат покрутив головою, сплюнув, подивився на Цирі і скорчену в сідлі Трісс.

Зайдіть у фортецю – сказав – бо за мить чародійка злетить з  сідла. Маю там вже пару поранених, ще одна зверх нічого не змінить.

На подвір’ї, у відкритій,  покритій дошками кліті, лежало кілька людей у закривавленому одязі. Трохи далі, між стіною частоколу та дерев’яною криницею з журавлем, Геральт помітив шість нерухомих тіл накритих мішковиною, з-під якої стирчали одні стопи в брудних, пошарпаних черевиках.

Покладіть чародійку там, біля поранених – солдат вказав на кліть. – Ха, пане відьмаче, справді не пощастило, що хвора. Кілька наших постраждали у бою, ми б не погордували магічною допомогою. Один, у якого стрілу витягав, у животі залишилось вістря, хлопчина до ранку стече кров’ю, точно стече… А чародійка, яка могла б його врятувати, сама кидається у гарячці, сподівається допомоги від нас. У недобрий час, як вже було сказано, у недобрий час…

Замовк, побачивши, що відьмак не відриває погляду від накритих полотном тіл.

Двох з місцевої сторожі, двох наших і двох… отих – промовив, стягуючи край натягнутої тканини. – Подивіться, якщо хочете.

Цирі, відвернись

Теж хочу бачити! – дівчинка випхалась з-за нього, дивлячись на трупи відкривши рота.

Відійди, прошу. Займись Трісс.