Кров ельфів

      - Побажай усім доброї ночі, Цирі – зазначив. – Побажай доброї ночі цим нічним совам. Ми йдемо спати.

Північ близько. За хвилину Мідінваерне закінчиться. Зранку з кожним днем весана ближче!

Я хочу пити – Цирі зіскочила з його плечей, потягнувшись за кубком Ескеля. Відьмак спритно відсунув посуд з-поза меж досяжності її рук, вхопивши дзбанок з водою. Трісс швидко підхопилась.

Прошу – подала дівчинці свій наполовину повний келих, одночасно значуще схопивши Геральта за плече  і дивлячись в очі Веземіра. – Пий.

Трісс – прошепотів Ескель, дивлячись на Цирі, яка жадібно пила. – Що ти робиш? Адже це…

Прошу, ні слова.

      Довго чекати на ефект не довелося. Цирі раптом застигла, тихо скрикнула, широко усміхнулась, закрутилась у піруеті, затанцювала на пальцях. Вона закрила очі, розпростерла руки. Засміялась, закрутилась у піруеті, затанцювала на пальцях. Ламберт блискавичним рухом прибрав стілець, що стояв на дорозі, Коен став між танцюючою і димоходом комина.

      Трісс підхопилась, витягла з-за декольте амулет, оправлений у срібло сапфір на тонкому ланцюжку. Міцно стисла його у руці.

Дитинко… - ойкнув Веземір. – Що ти виробляєш?

Знаю, що роблю  - відповіла гостро. – Дівчинка впала у транс, а я вступаю з нею у психічний контакт. Увійду у неї. Я ж вам казала, вона є чимось на зразок магічного передавача, мушу бачити, що передає, як і де проходить аура, як вона перетворюється. Сьогодні Мідінваерне, вигідна ніч для такого починання.

Не подобається мені це – нахмурився Геральт. – Це мені абсолютно не подобається.

Якщо хтось з нас отримає епілептечний напад – чародійка злегковажила його слова – знаєте, що робити. Патик у зуби, притримати, зачекати. Голови до гори, хлопці. Я робила це не раз.

      Цирі перестала танцювати, зсунулась на коліна, витягнула руки, опустила голову на коліна. Трісс притулила до скроні вже теплий амулет, прошепотіла формулу закляття. Закрила очі, зосередилась і вислала імпульс.

       Море зашуміло, хвилі з гуркотом ударяли у скелястий берег, високими гейзерами вибухаючи серед валунів. Махнула крилами, ловлячи солоний вітер. Невимовно щаслива спікірувала вниз, наздогнала зграю товаришок, торкнулась пазурями об гребені хвиль, знову злетіла у небо, зронюючи краплі, піднялась, кидана вітром, що шумів у великих перах крил і стернових перах. Сила навіювання, подумала тверезо. Це тільки сила навіювання. Чайка! Тріііісс! Трііісс!

      Цирі? Де ти?

      Трііісс!

      Крик чайок стих. Чародійка як і раніше відчувала на обличчі мокрі бризки голубів, але під нею вже не було моря. А власне було – але це було море трави, безкінечна, сягаюча горизонту рівнина. Трісс з жахом відзначила, що те, що бачить, це панорама верхньої частини з пагорбу Содден. Але це не був Пагорб. Це не міг бути Пагорб.

      Небо раптом потемніло, довкола заклубочились ві тіней. Бачила довгі шеренги невиразних постатей, які вільно ходили схилом. Чула шепотіння, які змішувались у неприємний, незрозумілий хор.

      Цирі стала збоку, повернувшись плечима. Вітер розвівав її попелясте волосся.

      Туманні, невиразні постаті походжали збоку, нескінченною, довгою шеренгою. Проходячи повз, відвертали голови. Трісс стримала крик, дивлячись на байдужі, спокійні облисся, на невидячі, мертві очі. Більшість облич не знала, не розпізнавала. Але деякі так.