Кров ельфів

      - Наїлися ми страху – визнав Веземір і зітхнув. – Ой, наїлися, дитинко. По саме гордло.

      - Почала говорити не своїм голосом – зазначила спокійно чародійка, дивлячись у очі відьмаків, що блищали у світлі свічок. – Почала говорити про речі і справи, якиз не могла знати. Почала… пророкувати. Правда. Що казала?

      - Дурниці – відповів сухо Ламберт. – Позбавлені сенсу марення.

      - Не сумніваюсь – подивилась на нього - прекрасно, що дійшли з тобою порозуміння. Марення то твоя спеціальінсть, переконуюсь в тому кожного разу, як відкриєш рота. Тому зроби мені послугу і не відкривай його якийсь час. Добре?

     - Цього разу – спокійно сказав Ескель, потираючи шрам на щоці. – Ламберт має слушність, Трісс. Тоді, після того, як випила чайки, Цирі справді говорила так, що нічого не можна було зрозуміти. Тоді, першого разу, то було белькотіння. Тільки після…

      Замовк. Трісс похитала головою.

Тільки другого разу почала говорити осмислено – здогадалась. – Отже, був і другий раз. Теж після наркотику, випитому через вашу неуважність?

Трісс – підняв голову Геральт. – Не час для злостивих дотепів. Нас це не тішить. Вона не хоче про це говорити, але вона безсумнівно бачила у Цинтрі і в Ангрені речі які дитина не повинна бачити. Боїмось, що її навіть хтось… скривдив. Це повертається у снах. Зазвичай це легко заспокоюється, засинає без клопоту. Але одного разу після прибуття… знову була у трансі. Говорила знову чужим, неприємним… злим голосом. Говорила виразно і осмислено. Пророкувала. Віщувала. І вивіщувала нам…

Що? Що, Геральте?

Смерть – лагідно відповів Веземір. – Смерть.

      Трісс подивилась на Цирі, пронизливо звинувачуючи Коена у шахрайстві у грі. Коен обійняв її, засміявшись. Чародійка раптом зрозуміла, що ніколи не чула, щоб хтось з відьмаків сміявся.

Кому? – запитала коротко, втупившись у Коена.

Йому – відповів Веземір.

І мені – додав Геральт.

Після пробудження…

Нічого не пам’ятала. А ми не задавали питань.

Слушно. Щодо того пророцтва… Було конкретне? Докладне?

Ні – Геральт подивився їй просто в очі. – Плутано. Не питай про це, Трісс. Нас не турбує зміст ворожінь і марень Цирі, але те, що з нею справді відбувається. Не про себе турбуємся, тільки про...

Обережно – застеріг Веземір. – Не кажи про це при ній.

      Коен наблизився до столу, несучи дівчинку на плечах.