Кров ельфів

      - Це не дитина – повторив голос. – Це є Полум’я, Біле Полум’я від якого спалахне і згорить  світ. Це є Стара Кров, Hen Ichaer. Кров ельфів. Зернина, яка не проросте, тільки вибухне полум’ям. Кров. Яка була осквернена… Коли надійде Tedd Deireadh, Час кінця. Va'esse deireadh aep eigean

- Провіщуєш смерть? – крикнула Трісс. – Чи тільки це вмієш, віщувати смерть? Всім? Їм, їй… Мені?

- Тобі? Ти вже вмерла. Чотирнадцята. Все вже в тобі померло.

- О сили сфер! – зойкнула чародійка, мобілізуючи рештки сил і водячи долонею у повітрі. – водою, вогнем, землею і повітрям, заклинаю тебе думкою, на сон і на смерть, на те, що було, на те, що є, і на те, що буде. Заклинаю тебе. Хто ти? Кажи!

Цирі повернула голову. Видиво сходів, що вели у глиб безодні зникло, розтануло, на їх місці з’явилось сіре свинцеве море, спінене, збаламучене хвилями з ламаними гребенями. Тишу знову зламав крик чайок.

Лети – повідав голос устами дівчинки. – Вже час. Повертайся звідки прийшла. Чотирнадцята з Пагорбу. Лети на крилах чайки і слухай крики інших чайок. Слухай уважно!

Заклинаю тебе…

Не можеш! Лети чайко!

І раптом знову засвистів вихор, мокре і солоне повітря, і був політ, політ без кінця і початку. Чайки дико кричали. Кричали і розказували.

Трісс?

Цирі?

Забудь його! Забудь його! Не мордуй його! Забудь! Забудь, Трісс!

Забудь!

Трісс! Трісс! Тріііісс!!!

Трісс!

Відкрила очі, мотнула головою на подушці, поворухнула задерев’янілими руками.

Геральт?

Я з тобою. Як почуваєшся?

Роззирнулась. Була у своїй кімнаті, лежала у ліжку. На найкращому ліжку у всьому Каер Морхені.

Що з Цирі?