Кров ельфів

      Грибки й салат. У грудні?

       Зрозуміло, подумала Трісс. Її годують тими легендарними печерними сапрофітами, не відомими науці гірськими травами, напувають знаменитими настоянками з таємного зілля. Дівчинка розвивається швидко, набирає сатанинської, відьмачої кондиції. У природнй спосіб, без мутації, без ризику, без гормональної революції. Але чародійка не могла того бачити. Для чародійки це секрет. Нічого мені не повідали, нічого мені не сказали.

      Бачила, як ця дівчинка бігала. Бачила, як танцювала з мечем на балці, гнучка і швидка, повна повна танцівничої, котячої грації, рухалась, як акробатка.

      Мушу, подумала, я конче мушу побачити її голою, пересвідчитись, як розвинулась під впливом того, чим її тут годують. А якби так вдалось знайти і вивезти  звідси зразки «грибків» і «салату»? Ну, ну…

       А довіра? Чхала на вашу довіру, відьмаки. У світ є рак, є чорна віспа, правець та лейкемія, алергії, є синдром раптової смерті немовлят. А ви ваші «грибки», з яких можливо вдалось би створити, ліки, що рятуватимуть життя, ховаєте від світу. Тримаєте в секреті навіть переді мною, якій виказуєте приязнь, шану і повагу. Навіть я не можу побачити не тільки Лабораторію, але й навіть чортових грибків!

     Для чого ж мене викликали? Мене, чародійку?

     Магія!

      Трісс захихотіла. Ха, подумала, маєте! Цирі напустила вам такого ж страху, як і мені. «Від’їхала» в сон наяву, почала віщувати, пророкувати, виділяти ауру, яку ви відчуваєте майже так само добре, як я. Рефлекторно «сягнула» за чимось психокінетичним, або силою волі вигнула олов’яну ложку, втупившись у неї за обідом.  Відповідала на питання, які задавали подумки, а може й на такі, яких навіть подумки боялись задавати. І охопив вас страх.

     Зрозуміли, що ваша Несподіванка є ще більш несподіваною, ніж вам здавалося. Зрозуміли, що маєте у Каер Морхені Витік.

     Що не дасте собі раду без чародійки.

       А не мають ні одної приязної чародійки, якій могли би довіряти. Крім мене і …

       І крім Єнніфер.

        Вітер завив, застукав віконницями, підняв гобелена. Трісс Мерігольд обернулась навзнак, і почала замислено гризти ніготь великого пальця руки.

       Геральт не запросив Єнніфер. Запросив мене. Знати б чому…

       Чому…

Чому ти не прийшов сюди до мене? – тихо скрикнула у темряву, збуджена і зла.

      Їй відповів виючий серед руїн вітер.

*****

       Ранок був сонячний, але страшенно холодний. Трісс прокинулась змерзлою, невиспана, але заспокоєна і впевнена. Вона зайшла в залу останньою. Її зусилля були гідно винагороджені поглядами, що оцінили її зусилля – змінила дорожнє вбрання на ефектну, але просту сукню, уміло вжила магічні пахощі і не магічну, але дуже дорогу косметику. З’їла кашу, обговорюючи з відьмаками мало важливі та банальні теми.

    - Знову вода? – раптом забурчала Цирі, зазираючи до кубка. – Мені терпнуть від води зуби! Я б попила соку! Того синього!