Кров ельфів

      Трісс кидалась у ліжку, відчуваючи хвилю тепла, яка охопила її. І відчуття гніву і злості. Тихо вилаялась, копнула перину, обернулась на бік. Старовинне ліжко заскрипіло, затріщало в з’єднаннях. Не володію собою,  подумала. Поводжу себе як дурна кобилка. Або ще гірша – як недоласкана стара діва. Не можу навіть думати логічно.

Вилаялась знову.

      Звичайно, що це не Геральт. Без емоцій, мала, без емоцій, згадай собі його міну, там у стайні. Бачила вже такі міни, мала, бачила, не дури себе. Дурні, знічені, заклопотані міни чоловіків, які хочуть забути, які шкодують, які не хочуть пам’ятати того, що сталося, не хочуть повертатись до того, що було. Боги, мала, не дури себе, що цього разу інакше. Ніколи не буває інакше. І ти про це знаєш. Бо маєш немалий досвід, мала.

      Якщо мова йшла про статеве житя, Трісс Мерігольд мала право вважати себе типовою чародійкою. Почалось все від квасного забороненого плоду, у які занурилась попри суворі правила академії і заборони майстрині, у якої практикувалась. Потім прийшла самостійність, свобода і шалений проміскуїтет, який закінчився, як то зазвичай буває, гіркотою, розчаруванням і огидою. Настав довгий період самотності і відкриття, що для втамування стресів і розрядки напруги, непотрібний хтось, хто вважатиме себе її паном і повелителем одразу після того, як перевертається на спину і втирає піт з чола. Що для заспокоєння нервів існує способи менш клопіткі, які тим більше не загиджують рушники кров’ю, не пердять під ковдрою і не вимагають сніданку. Потім прийшлов короткий і забавний період захоплення власною статтю який закінчився висновком, що бруд, вітри і зажерливість зовсім не є виключною прерогативою чоловіків. Врешті, як всі без виключення магічки, Трісс перейшла на розваги з іншими чародіями, спорадичні і нервуючі своїм холодним, технічним і майже ритуальним перебігом.

      І тоді з’явився Геральт з Рівії.

       Відьмак, що вів неспокійне життя, поєднаний дивним, неспокійним і бурхливим зв’язком з Єнніфер, її сердечною приятелькою.

       Трісс слідкувала за ними і заздрила, хоч здавалось, що не має чому заздрити. У очевидний спосіб зв’язок робив нещасливими обох, вів їх просто до знищення, болю і всупереч логіці … тривав. Трісс не розуміла цього. І це зачаровувало її. Зачаровувало до тієї міри, що…

     Вона спокусила відьмака, трохи допомігши собі магією. Потрапила на сприятливий час. У момент, коли він і Єнніфер посварились і знову різко розійшлися. Геральт потребував тепла і хотів забутись.

     Ні, Трісс не прагнула відібрати його у Єнніфер. Насправді, вона більше потребувала друга, аніж він. Але короткий зв'язок з відьмаком не розчарував її. Знайшла те, чого шукала – емоції у виглді почуття провини, страху і болю. Його болю. Пережила ті емоції, перейнялась, і не змогла забути про нього, коли розлучились. А що таке біль, зрозуміла недавно. У момент, коли несамовито запрагла бути з ним знову. Коротко, на мить – але бути.

       Але зараз була так близько…

      Трісс стисла долонь у кулак вдарила ним у подушку. Ні, подумала, ні. Не будь дурною, мала. Не думай про це. Думай про…

       Для Цирі? Так і є… Так. Це і справжня причина її візиту до Каер Морхену. Попелясто волоса дівчинка, з якої у Каер Морхені хочуть зробити Відьмака. Вірніше, відьмачку. Мутантку. Машину для вбивства, таку, як вони самі.

      Це ясно, подумала вона, раптом знову відчувши раптове збудження, цього разу однак іншого роду. Це очевидно. Хочуть мутувати дівчинку, піддати її Пробі Травами і Змінами але не знають, як це зробити. Зі старих живий тільки Веземір, а Веземір був тільки вчителем фехтування. Прихована у підвалах Каер Морхену Лабораторія, запилюжені бутлі легендарних еліксирів, алембики10 , печі і реторти…Жоден з них не знав, як тим користуватись. Бо незаперечним є те, що мутагенні еліксири створив у древні часи якийсь чародій-ренегат, а інші чародії роками пізніше вдосконалили їх, роками магічно контролюючи процес Змін,  яким піддавались діти. І в якийсь момент ланцюг обірвався. Забракло магічних знань і вмінь. Відьмаки мали зілля і Трави, мали Лабораторію. Знали рецепт. Але не мали чародія.

     Хто зна, може й  пробували? Давали дітям декоти, приготовані без вживання магії? Здригнулась при думці, що могло відбуватись з тими дітьми.

      А тепер, подумала, хочуть змутувати дитину, але не вміють. А це може означати… Це може означати, що я можу отримати прохання про допомогу. А потім побачити те,чого жоден живий чародій не споглядав, дізнаюсь те, чого жоден з живих чародіїв не пізнав. Легендарні Трави і зілля, утримувані в найглибшому секреті таємничі вірусні культури, сумнозвісні загадкові рецепти…

      І це я дам попелястоволосому дитяткові еліксири, буду спостерігати мутаційні зміни, буду на власні очі бачити, як… як попелястоволосе дитя помирає.

       О, ні, Трісс знову здригнулась. Ніколи. Не такою ціною.

       Зрештою, подумала, може я знову дарма зраділа. Може й не про це мова. За вечерею ми говорили, пліткували про те, про се. Кілька разів намагалась спрямувати дискусію на Дитя Несподіванку, без результатів. Зразу змінювали тему.

     Вивчала їх. Веземір був скутий і заклопотаний, Геральт неспокійнй, Ламбер і Ескель штучно веселий і балакучий, Коен такий природний, що аж неприродний. Щирою і відвертою була тільки Цирі, рум’яна від холоду, розпатлана, щаслива і скажено ненажерлива. Вони їли пивний суп, густий від грінок і сиру, а Цирі здивувалась, що не подали гриби. Вони пили сидр, але дівчинка отримала воду, чим була здивована і збриджена.

      Де салат, верескнула раптом, а Ламберт скривився гостро і наказав зняти лікті зі столу.