Кров ельфів

І лікувалась два дні? Маєш клопіт з диханням? Болить?

Зовсім ні. Коен помасував мене і знову всадовив на гребінь. Так треба, розумієш? Інакше схопиш страх.

Що?

Схопиш страх – повторила гордо Цирі і відкинула з чола попелясту гривку. – Не розумієш? Навіть якщо щось станеться, то треба одразу знову на снаряд, бо інакше будеш боятись, а якщо будеш боятися, то  вправа ніколи не вийде. Відступати не можна. Геральт так сказав.

Мушу запам’ятати цю максиму – процідила чародійка. – Так само, що вона походить саме від Геральта. Це незлий рецепт на життя, тільки я не впевнена, чи результативний на всі випадки. Але досить легко реалізований чужим коштом. Так значить, не можна відступати? Хоча і кидано тебе, і бито в тисячу способів, ти маєш встати і тренуватись далі?

Певно що. Відьмак не боїться нічого.

Справді? А ти, Цирі? Нічого не боїшся? Щиро відповідай.

     Дівчинка відвернула голову, закусила губу.

А ти нікому не скажеш?

Не скажу.

Найбільше я боюся двох маятників. Двох одразу. І вітряка, але тільки тоді, коли він швидко запущений. І є ще другий тягар, бо я до цього часу мушу з тією, ну… з стра…Страхуванням. Ламберт сказав, що я чмо і невдаха, але це зовсім неправда. Мені Геральт сказав, що маю трохи інакший центр важкості, бо є дівчинкою. Просто мушу більше тренуватись, зіба що… Хочу тебе про щось спитати. Можу?

Якщо ти занаєшся на магії і на закляттях… Якщо вмієш чарувати… Чи могла б ти зробити так, щоб я була хлопцем?

Ні – відрізала Трісс льодяним тоном. – Не могла б.

Гм.. – мала Відьмачка явно стривожилась.

А чи ти могла б принаймні…

Принаймні що?

Чи могла б ти зробита так, щоб я не мусила… - Цирі залилась рум’янцем. – Скажу на вухо.

Кажи – Трісс нахилилась. – Слухаю.

     Цирі, почервонівши ще більше, наблизила обличчя до каштанового волосся чародійки.

     Трісс рвучко випросталась, а її очі запалали.