Кров ельфів

Цирі ледь вгамувала тремтіння рук, ковтнула слину, запитально подивилась на Неннеке. Верховна жриця мала серйозне і ніби змертвіле обличчя, а усміх, яким відповіла на німе запитання, був огидно штучним.

Зараз ти підеш з пані Єнніфер – сказала. – Впродовж якогось часу пані Єнніфер буде твоєю опікункою.

Цирі опустила голову, стисла зуби.

- Ти точно здивована – продовжувала Неннеке – що тебе раптово бере під оіпку Майстриня Магії. Але ти розумна дівчинка, Цирі. Зрозумієш, що є причиною. Ти успадкувала від своїх предків певні… властивості. Знаєш, про що я кажу.  Ти приходила до мене, тоді, після тих снів, після нічних тривог у спальні. Я зуміла тобі допомогти. Але пані Єнніфер… її

- Пані Єнніфер – перервала чародійка – зробить те, що слід. Йдемо, дівчинко.

- Іди – кивнула головою Неннеке, даремно намагаючись надати усмішці хоча б подоби натуральності. – Іди, дитинко. Пам’ятай, що мати за опікуна когось такого, як пані Єнніфер – велика честь. Не осором храму і нас, твоїх наставниць. І будь слухняною.

Втечу сьогодні вночі, вирішила Цирі. Повернусь до Каер Морхену. Вкраду коня зі стайні і тільки мене тут бачили. Втечу!

- Якби ж то – сказала упівголоса чародійка.

- Слухаю? – жриця підвела голову. – Що ти сказала?

- Нічого, нічого – усміхнулась Єнніфер. – Тобі здалося. А може це мені здалося? Подивись-но на твою підопічну, Неннеке. Зла як кітка. Іскри в очах, тільки глянь, як пирхне, а якби вміла притискати вуха, то зробила б це. Відьмачка! Треба буде суворо взяти її за шкірку, підпиляти пазурі.

- Більше розуміння – риси обличчя верховної жриці виразно скам’яніли. – Прошу, вияви їй любов і розуміння. - Вона справді не є тією, за кого ти її вважаєш.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Вона не твоя суперниця, Єнніфер.

Якусь мить міряли одна одну поглядом, обидві, чародійка і жриця, а Цирі відчула тремтіння повітря, якесь тремтіння, страшна міць тяжіла між ними. Цей фрагмент тривав секунду, після чого міць зникла, а Єнніфер розсміялась, вільно і дзвінко.

- Запам’ятала – сказала. – Завжди на його боці, так Неннеке? Завжди сповнена турботи про нього. Як мати, якої він ніколи не мав.

- А ти завжди проти нього – усміхнулась жриця. – Як завжди віддаєшся сильним емоціям. І захищаєшся з усіх сил, щоб тієї емоції випадково не назвати належним для неї іменем.

Цирі знову відчула зростаючу десь унизу живота лють, непокору і бунт, що гуділи у скронях. Згадала собі, скільки разів і у яких обставинах чула це ім’я. Єнніфер. Ім’я, яке будило неспокій, ім’я, що було символом якоїсь грізної таємниці. Здогадалась, що це за таємниця.

Розмовляють при мені відверто, без збентеження, подумала, відчуваючи, як її руки знову починають тремтіти від злості. Зовсім зі мною не рахуються. Взагалі не звертають уваги. Так, ніби була дитиною. Розмовляють при мені про Геральта, у моїй присутності, але їм не можна, бояться. Я є…

Ким?

- Ти знову, Неннеке – зазначила чародійка – як завжди розважаєшся аналізом чужих емоцій, і що найгірше, інтерпретуєш їх на власний розсуд!