Кров ельфів

- Ти можеш її чути? – зацікавився хлопець. – На відстані? Як саме…

- Мушу йти – повторила, встаючи і обтріпала коліна від пилюки. – Послухай, Ярре. Я виїжджаю з пані Єнніфер у дуже важливих справах. Не знаю, коли повернемося. Попереджую, що йдеться про секретні справи, що стосуються виключно чародійок, більше не задавай жодних питань.

Ярре теж встав. Поправив одяг, але й далі не знав, що робити з руками. Його погялд став огидно масляним.

- Цирі…

- Що?

- Я… я…

- Не знаю, про що йдеться – сказала нетерпояче, витріщивши на нього свої великі смарагдові очі. – Ти тим більше того теж не знаєш. Іду. Бувай, Ярре.

- До побачення… Цирі. Щасливої дороги. Буду… Я буду думати про тебе…

Цирі зітхнула.

*****

- Я тут, пані Єнніфер!

Вбігла до кімнати, як ядро з катапульти, ударила двері, які відкриваючись, гупнули у стіну. Стілець, що стояв на дорозі, загрожував переломами ніг, але Цирі спритно перескочила його, виконала повний грації півпірует і вдаваний удар мечем, радісно засміялась зі зробленого фокусу. Попри швидкий біг не задихалась, дихала рівно і спокійно.  Вона вже досконало опанувала контролем дихання.

- Я тут! – повторила.

- Нарешті. Роздягайся і до балії. Рухом. – Чародійка не подивилась, не відвернулась від столу, дивилась на Цирі, відображену у дзеркалі. Повільними рухами вона чесала свої вологі чорні кучері, які випрямлялись під натиском гребеня, але тільки для того, щоб за мить знову скрутитись у блискучі хвилі.

Дівчинка блискавично розщепила застібки черевиків, скинула їх, звільнилась з одягу і з плюскотом сіла у  балії. Вхопивши мило, почала енергійно шурувати передпліччя.

Єнніфер сиділа нерухомо, дивлячись у вікно, бавилась гребенем. Цирі пирхала, булькала і плювалась, бо мило потрапило їй до рота. Трусонула головою, задумавшись, чи існує якесь закляття, що уможливлює миття без води, мила і втрати часу.

Чародійка відклала гребінь, але й далі у задумі продовжувала дивитись у вікно, на хмари круків і ворон, які летіли на схід серед огидного каркання. На столі, біля дзеркала і показної батареї флаконів з косметикою, лежало кілька листів. Цирі знала, що Єнніфер чекала на ті листи віддавна, що від їх отримання залежав час від’їзду зі святині. Всупереч тому, що розповіла Ярре, дівчинка не мала поняття, куди і для чого їдуть. А у тих листах… Хлюпаючи для виду лівої рукою, склала пальці правої у жест, сконцентрувалась на формулі, втупила погляд на листах і вислала імпульс.

- Не смій – сказала Єнніфер, не відвертаючись.

- Я думала… - пробурчала. – Я думала, що є щось від Геральта…

- Якби так було, я б тобі це дала – чародійка обернулась на кріслі, всілась навпроти неї. – Довго ще будеш митись?