Кров ельфів

- Я закінчила.

- Встань, прошу.

Цирі послухалась. Єнніфер злегка усміхнулась.

- Так – сказала. – Твоє дитинство вже пройшло. Ти заокруглилась там, де слід. Опусти руки. Твої лікті мене не цікавлять. Ну, ну, без рум’янцю, без фальшивого сорому. Це твоє тіло, найприродніша річ у світі під сонцем. Те, що ти дозріваєш, так само природньо. Якби твоя доля пішла інакше… Якби не війна, ти б уже давно була дружиною якогось князя чи королевича. Ти це усвідомлюєш, правда? Ми розмовляли про справи, що стосуються статі, достатньо часто і досить докладно, щоб ти знала, що ти вже жінка. Фізіологічно, зрозуміло. Думаю, що ти не забула, про що ми розмовляли?

- Ні. Не забула.

- Щодо візиту до Ярре, маю надію, теж не маєш клопотів з пам’яттю?

Цирі опустила очі ае тільки на мить. Єнніфер не усміхнулась.

- Витрись і ходи до мене – сказала холодно. – Не хляпай, прошу.

Обкручена рушником Цирі присіла на стільчик біля колін чародійки. Єнніфер чесала волосся, час від часу відтинаючи ножицями якесь неслухняне пасмо.

- Ти на мене зла? – запитала дівчинка з неохотою. – За те, що… була у вежі?

- Ні. Але Неннеке цього не любить. Знаєш про це.

- Але я нічого… Той Ярре зовсім мене не цікавить – Цирі злегка зарум’янилась. – Я тільки…

- Саме так – муркнула чародійка. - Ти тільки не вдавай з себе дитину, бо ти вже не є нею, запам’ятай. Той хлопець при погляді на тебе пускає слину і починає заїкатись. Ти цього не бачиш?

- Це не моя вина! Що мені робити?

Єнніфер припинила зачісуватись, зміряла її глибоким фіолетовим поглядом.

- Не грайся ним. Бо це підло.

- Я взагалі з ним не бавлюсь! Я тільки з ним розмовляю!

- Хотіла б вірити – чародійка клацнула ножицями відрізаючи чергове пасмо, яке ні за що не давалося вкласти – що під час тих розмов ти пам’ятаєш, по що я просила.

- Пам’ятаю, пам’ятаю!

- Це розумний і  яскравий хлопець. Одне, друге необережне слово може його спрямувати на правильну дорогу, на справи, про яку він не повинен знати. Про які ніхто не повинен знати. Ніхто, абсолютно ніхто, не може дізнатись, хто ти.