Кров ельфів

Цирі зітхнула. Єнніфер обернулась, обсидіанова зірка на її шиї засяяла тисячами проміньчиків.

- Ти маєш рацію – серйозно визнала дівчинка, дивлячись просто у фіалкові очі чародійки. – Я тебе не любила.

*****

Цирі – сказала Неннеке. – Підійди до нас. Це пані Єнніфер з Вендербергу, Майстриня Магії. Не бійся. Пані Єнніфер знає, хто ти. Їй можна довіряти.

Дівчинка вклонилась, складаючи долоні у жесті повної пошани. Чародійка, шелестячи довгою чорною сукнею, наблизилась, взяла її за підборіддя, досить безцеремонно підняла її голову, обернула у ліво, у право. Цирі відчула злість і бунт, що зароджувався – не звикла, щоб хтось вивчав її таким чином. А одночасно відчула укол пекучої заздрості. Єнніфер була дуже гарною. Порівняно з делікатною, білою і цілком звчиайною вродою жриць і адепток, яких Цирі бачила щодня, чародійка показувала вроду свідомо, цілком демонстративно, наголошено, підкреслена у кожній деталі. Її синяво-чорні кучері, що каскадом спадали на плечі, блискучі, відбивали світло як павичі пера, вились і хвилювались при кожному русі. Цирі раптом засоромилась, засоромилась своїх подряпаних ліктів, мозолястих долоней, поламаниї нігтів, зваляного у сірі стручки волосся. Вона раптом несамивито запрагла мати те, що мала Єнніфер – красиву, глибоко оголену шию, а на ній гарну чорну оксамитку, і красиву сяючу зірку. Вищипані, підкреслені вуглинкою брови і довгі вії. Пихаті вуста. І ті дві округлості, що підносились при кожному віддиху, обтягнені чорною тканиною і білим мереживом…

- А ось і вона, знаменита Несподіванка – чародійка легко скривила вуста. – Дивись мені в очі, дівчино.

Цирі здригнулась і втисла голову у плчні. Ні, через одне не заздрила Єнніфер, цього одного не бажала мати і навіть не хотіла бачити. Тих очей, фіалкових, як бездонні озера, дивно блискучих, бездушних і злих. Страшних.

Чародійка повернулась у бік товстої верховної жриці. Зірка на її шиї наповнилась променями сонця, що проходили через вікна трапезної.

- Так, Неннеке – промовила. – Немає сумнівів. Достатньо подивитись у ці зелені оченята, щоб знати, що щось у ній є. Високе чоло, чіткі дуги брів, гарне розміщення очей. Тонкі крила носа. Довгі пальці. Рідкісний колір волосся. Очевидна кров ельфів, хоч і небагато в ній тієї крові. Прадід, або прабабка – ельф. Вірно?

- Я не знаю її родоводу – відрізала спокійно верховна жриця. – Мене це не цікавило.

- Висока, як на свій вік – продовжувала чародійка, далі оцінюючи Цирі поглядом. Дівчинка кипіла від злості та нервів., борячись з нестримним прагненням виклично заверещати, закричати, з усієї сили легень, затупати ногами і втекти до парку, дорогою звалити вазон зі столу і тряснути дверима так, щоб тиньк посипався зі стелі.

- Добре розвинута – Єнніфер не зводила з неї очей. – Мала у дитинстві якісь заразні хвороби? Ха, про це ти, певно, теж у неї не питалась. У тебе не хворіла?

- Ні.

- Мігрені? Зомління? Схильність до застуд? Болісні менструації?

- Ні. Тільки ці сни.

- Знаю. – Єнніфер відгорнула волосся з чола. – Він писав про це. З його листа випливає, що у Каер Морхені з нею не… експериментували. Хотіла б вірити, що це правда.

- Це правда. Їй давали виключно натуральні стимулятори.

- Стимулятори ніколи не бувають натуральними! – підвищила голос чародійка. – Ніколи! Самі ці стимулятори могли викликати у неї таки прояви… Трясця, я й не очікувала від нього такого браку відповідальності!

- Заспокойся – Неннеке холодно подивилась на неї і раптом якось на диво нешанобливо відрізала – Кажу, це були натуральні, абсолютно безпечні засоби. Вибач, дорогенька, але у цій царині я є більшим,, аніж ти, авторитетом. Знаю, що тобі надзвичайно важко доводиться визнавати чиїсь авторитет, але у цьому випадку я мушу тобі на цьому наголосити. І не говорімо більше про це.

- Як хочеш – Єнніфер стисла губи. – ну, ходи, дівчино. Часу забагато не маємо, щоб можна було його гайнувати.