Кров ельфів

- Так – промовила Цирі. – А чи та… щирість… Чи діє вона в обидва боки? Чи буде змога… задавати питання тобі?

Єнніфер подивилась на неї, а її вуста глузливо скривились.

- Очевидно – відповіла за мить. – Це само собою зрозуміле. У цьому й полягатиме наука й опіка, яку я маю намір тобі надати. Щирість буде двохсторонньою. Можеш задавати мен питання. Кожної миті. А я ни них відповім. Щиро.

- На кожне запитання?

- На кожне.

- Від цієї миті?

- Так. Від цієї миті.

- Що є між тобою і Геральтом, пані Єнніфер?

Цирі мало не зомліла, вражена власною зухвалістю, заморожена тишею, яка запала після запитання.

Чародійка поволі наблизилась до неї, поклала руки на плечі, подивилась в очі, зблизька, глибоко.

- Сум – відповіла повільно. – Жаль. Надія. І переляк. Так, здається, що я нічого не пропустила. Ну, тепер вже можемо приступити до тестів, ти мала зеленоока змійко. Перевіримо, чи ти придатна. Хоча після твого питання я б дуже здивувалась, якби виявилось, що ні. Ідемо, гидунко.

Цирі надулась.

- Чому ти так мене називаєш?

Єнніфер усміхнулась кутиком вуст.

- Я ж тобі обіцяла щирість.

Цирі випросталась, знервовано, нетерпляче завертівшись у кріслі, яке було твердим і муляло зад через кілька годин сидіння.

- Нічого з того не буде! – буркнула, витираючи об одяг забруднені вуглинкою руки. – Нічого… У мене нічого не виходить! Не годжуся я у чарівниці! Я знала про це з самого початку, але ти не хотіла мене слухати! Не звертала уваги взагалі!

Єнніфер підняла брови.

- Кажеш, що я не хотіла тебе слухати? Цікаво. Зазвичай приділяю увагу кожному висловлюванню, яке пролунало у моїй присутності, і запам’ятовую його. Звиайно, якщо у твердженні є хоча б крихта сенсу.

- Далі собі знущаєшся – Цирі скрипнула зубами. – А я хотіла тобі тільки розповісти… Ну, про ці зібності. Бо знаєш, там, у Каер Морхені, у горах… Я не зуміла зробити жодного відьмацького Знаку! Ні одного!