Кров ельфів

- Пам’ятаю – повторила Цирі. – Нікому й слівця не писнула, можеш бути впевненою. Скажи мені, чи тому ми змушені так спішно виїжджати? Ти боїшся, що хтось міг довідатись, що ти тут? Тому?

- Ні. З інших причин.

- Чи тому... що може бути війна? Всі говорять про нову війну? Всі про це говорять, пані Єнніфер.

- Так – холодно підтвердила чародійка, клацаючи ножицями над вухом Цирі. – Це тема з групи так званих постійних. Про війни говорилося, про них говориться і будеться говоритись. І не безпричинно – війни були і будуть. Нахили голову.

- Ярре казав… що війни з Нільфгаардом не буде. Розповідав про якісь аналогії… Показував мені карту. Сама вже не знаю, що про це думати. Не знаю, що таке аналогія, це певно щось страшенно мудре… Ярре читає різні вчені книги і є кмітливим, але я думаю…

- Мені цікаво, що ти думаєш, Цирі.

- У Цинтрі… Тоді… Пані Єннфер, моя бабця була значно мудрішою, аніж Ярре. Король Ейст теж був мудрий, плавав морями, бачив все, навіть нарвала і морського змія, закладаюсь, що і аналогію не одну бачив. І що з того? Раптом прийшли вони, нільфгаардці…

Цирі підвела голову, голос зав’яз у горлі. Єнніфер обійняла її, сильно пригорнувши її.

- На жаль – промовила тихо. – На жаль, маєш рацію, бридулько. Якби уміння користуватись з досвіду і отримані уроки мали б значення, ми б давно вже забули, що таке війна. Але тих, хто прагне війни, ніколи не стримували і не стримують ані досвід, ані аналогії.

- Так, але… Отже, це правда. Буде війна. Це через це ми мусимо виїхати?

- Не говорімо про це. Не хвилюймося передчасно.

Цирі шморгнула носом.

- Я вже бачила війну – прошепотіла. – Я не хочу вже її бачити. Ніколи. Не хочу знову бути сама. Не хочу боятись. Не хочу знову втратити все, як тоді. Не хочу втрати Геральта… і тебе, пані Єнніфер. Не хочу тебе втратити. Хочу бути з тобою. І з ним. Завжди.

- Будеш – голос чародійки злегка здригнувся. – І я буду з тобою., Цирі. Завжди. Я обіцяю тобі.

Цирі знову шморгнула носом. Єнніфер тихо кашлянула, відклала ножиці і гребінь, встала, підійшла до вікна. Круки все ще каркали, летячи у напрямку гір.

- Коли я сюди приїхала – раптом озвалась чародійка своїм звичайним дзвінким, злегка тремтячим голосом. – Коли ми зустрілись першого разу… Ти мене не любила.

Цирі мовчала. Наша перша зустріч. Подумала. Пам’ятаю. Я була з іншими дівчатами у Гроті, Матіола показувала нам рослини і зілля. Тоді зайшла Іоля Перша, прошепотіла щось на вуха Матіолі. Жриця неохоче скривилась А Іоля Перша підійшла до мене з дивною міною. Збирайся, Цирі, сказала, швидко йди до трапезної. Тебе викликає Матінка Неннеке. Хтось приїхав.

Дивні, значущі погляди, хвилювання в очах. І шепотіння. Єнніфер. Чародійка Єнніфер. Швидше, Цирі, поспішай. Матінка Неннеке чекає. І вона чекає.

Відразу знала, подумала Цирі, що це вона. Бо я бачила. Бачила її попередньої ночі. У моєму сні Вона.

Тоді я не знала її імені. У моєму сні мовчала. Тільки дивлась на мене, а за нею у темряві бачила зачинені двері…