Кров ельфів

- Ти наполегливо втуплюєшся у моє декольте – сказала холодно Єнніфер, злегка мружачи фіалкові очі. – Ти бачиш у ньому щось незвичайне, чи це тільки звичайна заздрість?

- Ця зірка… - буркнула Цирі. – З чого вона? Ті каміньчики рухаються і так дивно світяться…

- Пульсують – усміхнулась чародійка. – Це активні діаманти, вбудовані в обсидіан. Хочеш побачити зблизька? Торкнутись?

- Так… Ні! – Цирі відступила, зі злості труснула головою, бажаючи відігнати від себе легкий запах бузини і аґрусу, що бив від Єнніфер. – Не хочу! Для чого це мені? Зовсім нічого! Я Відьмачка! Не маю жодної здібності до магії! Не підходжу я у чарівниці, бо це ж ясно, бо я… І взагалі…

Чародійка всілась на кам’яну лаву, що стояла під стіною і зосередилась на огляді нігтів.

- … і взагалі – закінчила Цирі. – Я мушу подумати.

- Ходи сюди. Сядь біля мене.

Скорилась.

- Я мушу мати час для роздумів – сказала невпевнено.

- Слушно - Єнніфер кивнула головою, далі втупившись у нігті. – Це вадлива справа. Вимагає роздумів.

Обидві мовчали якусь хвилину. Адептки, що прогулювались парком, зацікавлено зиркали на них, шепотілись, хихотіли.

- Ну?

- Що… ну?

- Надумала?

Цирі зірвалась на рівні, пирхнула, тупнула.

- Я… я… - ахнула, задихаючись від люті. – Ти собі жартуєш зі мною? Мені потрібен час! Я мушу подумати! Довше! Хоча б цілий день і ніч!

Єнніфер подивилась їй в очі, а Цирі скорчилась під тим поглядом.

Прислів’я говорить – сказала повільно чародійка – що ніч приносить пораду. Але у твоєму випадку, Несподіванко, ніч може принести тільки черговий кошмар. Знову прокинешся від крику і болю, облита потом, знову будеш боятись, боятись того, що бачила, будеш боятись того, чого не зможеш згадати! І тієї ночі вже не буде сну. Буде жах. До світанку.

Дівчинка затремтіла, опустила голову.

- Несподіванко – голос Єнніфер незначно змінився. – Довіряй мені.