Кров ельфів

Ріенс, скинувши плаща, втікав у глиб завулка, піднявши і витягши перед собою обидві руки, з яких вже почало сяяти магічне світло. Геральт стиснув обіруч меча і без вагань кинувся бігом за ним. У чарівника не витримали нерви. Не докінчивши закляття, почав втікати з незрозумілим вереском. Але Геральт розумів. Знав, що Ріенс викликає допомогу. Що благає про порятунок.

І порятунок прийшов. Вуличку заполонило яскраве світло, на облущеній, позначеній патьоками стіні дому зблиснув вогненний овал телепорту. Ріенс кинувся до нього. Геральт стрибнув. Був дуже злий.

Тубланк Мішелет стогнав, звивався, стискаючи обома руками розпорене черево. Чув, як кров виходить з нього, швидко плинучи проміж пальці. Неподалік лежав Флавіус. Ще за мить раніше смикався. Але тепер вже затих. Тубланк закрив повіки, потім знову відкрив, після чого відкрив очі. Але сова, що сиділа поряд з Флавіусом очевидно не була галюцинацією, бо не зникла. Зойкнув знову і відвернув голову. Якась дівка, судячи по голосу, дуже молода, пронизливо надривалась.

Пусти мене! Там поранені! Я мушу… Я медичка. Жовтець! Пусти мене, чуєш?

Ти їм не допоможеш – відповів глухим голосом названий Жовтцем. – Не після відьмацького меча… Навіть не підходь туди. Не дививсь… Благаю, Шані, не дивись.

Тубланк почув, що хтось вкляк коло нього. Відчув запах парфумів і мокрого пір’я. Почув тихий, лагідний, заспокійливий голос. Із зусиллям розрізняв слова, перешкоджав денервуючий крик і ридання молодої дівки. Тієї… медички. Але якщо медичка ридає, то хто став на коліна біля нього? Тубланк застогнав.

… буде добре. Все буде добре.

Скур… вий… син… - ахнув. – Ріенс… Казав нам… Звичайний фраєр… А це… був відьмак… Гап… лик… Рятун…ку… Мої… кишки…

Тихо, тихо, синочку. Заспокойся. Все добре. Вже не болить. Правда, що вже не болить? Скажи мені, хто вас сюди привів? Хто вас звів з Ріенсом? Хто його порекомендував? Хто вас у це втягнув? Скажи мені про це, прошу, синочку. А тоді все буде добре. Побачиш, що буде добре. Повідай мені, прошу.

Тубланк відчув на губах кров. Але не мав сили її витерти. Зі щокою притисненою до мокрої землі

Відкрив рота, кров спливала сама. Не відчував вже нічого.

Скажи мені – повторив лагідний голос. – Скажи, синочку.

Тубланк Мішелет, професійний убивця з чотирнадцятирічного віку, закрив очі, усміхнувся кривавою усміщкою. І прошепотів те, що знав.

А коли відкрив очі, побачив стилет з вузьким клинком, з маленьким золотим ефесом.

- Не бійся – сказав лагідний голос, а вістря стилету торкнулось його скроні. – Боляче не буде.

Справді не боліло.

*****

Наздогнав чарівника в останню мить, вже перед телепортом. Меч відкинув вже раніше, мав вільні руки, витягнуті у стрибку пальці вчепились у край плаща. Ріенс втратив рівновагу, вигнувшись шарпнувся, змусивши відступити назад. Люто смикнувся, відчайдушним рухом роздер плащ від пряжки до пряжки, звільнився. Запізно.

Геральт зупинив його, утримуючи правою рукою за плече, і негайно ударив лівою у шию під вухом. Ріенс поточився, але не впав. Відьмак підтрибнув до нього великим стрибком, закрутив ним звалив на землю. Пригнутий коліном Ріенс витягнув руку, відкрив рота для закляття. Геральт стис кулак і лупнув його зверху. Просто в рот. Губи тріснули як смородини.

Презент від Єнніфер вже маєш – прогарчав. – Тепер отримаєш мій.