Кров ельфів

Звуки росли, набирали сили. Вже розрізняв окремі слова батярських пісеньок, довідався ім’я коханця стогнучої жінки. З-над каналу, з Мигрманового будинку на палях, долинали уривчасте, недоладне белькотіння знахаря, який пестощами Філіппи Ейльхарт входив у стан повного і, ймовірно, безпереревного ідіотизму.

Наближався світанок. Дощ врешті припинив падати, здійнявся вітер, який розігнав хмари. Небо на сході виразно яснішало.

Щури у завулку раптом занепокоїлись, кинулись у різні боки, сховавшись серед коробок і сміття. Відьмак почув кроки. Чотирьох чи п’ятох людей, поки не міг точніше сказати. Подивився вгору, але Філіппи не побачив. Негайно змінив тактику. Якщо у групі, що наближалась, був Ріенс, мав малий шанс на те, щоб спіймати його. Спершу б мав вступити у бій з ескортом, але не хотів цього. Раз, бо був під впливом еліксиру, і ці люди мусили померти. Два, бо Ріенс мав би тоді час, щоб втекти.

Кроки наблизились. Геральт вийшов з тіні.

З завулка вилинув Ріенс. Відьмак миттєво розпізнав чарівника інстинктовно, хоч ніколи раніше його не бачив. Шрам після опіку, презента від Єнніфер, маскувала тінь відкинута каптуром.

Був один. Його ескорт не з’явився, залишившись у вуличці, прихований. Геральт негайно зрозумів чому. Ріенс знав, хто чекає на нього під будинком знахаря. Ріенс сподівався засідки, а однак йшов. Відьмак зрозумів чому. І крім того ще почув тихий дзенькіт мечів, які витягувались з піхов. Добре, подумав. Якщо хочете цього, добре.

Полювати на тебе – приємність. – тихо промовив Ріенс. – Тебе не треба шукати. З’являєшся сам, там, де тебе хочу мати.

Це саме можна сказати і про тебе – відповів спокійно відьмак. – Ти тут з’явився сам. Я хотів тебе тут мати і ось.

Ви незле мусили придушити Мигрмана, щоб він розказав тобі про амулет, щоб показав, де він прихований. І як саме його активувати, щоб вислав повідомлення. Але того, що цей амулет повідомляє і застерігає одночасно, Мигман не знав і не міг сказати, навіть якби його припікати на розпеченому вугіллі. Я роздав багато таких амулетів. Знав, що рано чи пізно натрапиш на один з них.

З-за рогу вулички з’явились чотири людини. Рухались повільно, спритно і безшелесно. Вони тримались межі мороку, а видобуті мечі тримали так, щоб не видати їх блиском лез. Відьмак, ясна річ, виразно їх бачив. Але він не подав виду. Добре, вбивці, подумав. Якщо того хочете, бедете це мати.

- Ми чекали – продовжував Ріенс, не сходячи з місця – і дочекались. Я збираюсь, нарешті, звільнити землю від твого тягаря, гидкий виродку.

- Ти збираєшся? Переоцінюєш себе. Ти тільки знаряддя. Брудний головоріз найнятий іншим для залагодження брудних справ. Хто тебе найняв, пахолку?

- Забагато хочеш знати, мутанте. Ти називаєш мене пахолком? А знаєш, чим є ти? Купа лайна, що лежить на дорозі, яку треба усунути, щоб хтось не забруднив собі чобіт. Ні, не скажу, ким є той хтось, хоча б міг. Скажу тобі натомість дещо інше, щоб ти мав над чим подумати дорогою до пекла. Я вже знаю, де є байстрюк, якого так оберігаєш. І знаю, де є та твоя відьма, Єнніфер. Вона не цікавить моїх господарів, але я маю до тієї дівки особистий інтерес. Як тільки покінчу з тобою, візьмуся за неї. Візьмусь так, що пожалкує про фокуси з вогнем. О так, буде про те шкодувати. Дуже довго.

- Не слід було цього говорити – усміхнувся паскудно відьмак, відчуваючи вже ейфорію бою, вивільнену реакцією еліксиру з адреналіном. – Поки того сказав, мав шанс на виживання. Тепер вже не маєш.

Сильне дрижання відьмачого медальйону застерегло його перед раптовою атакою. Відскочив, блискавично видобуваючи меча, вкритим рунами клинком відбив і знищив вистрелений у його бік раптову, паралізуючу хвилю магічної енергії. Ріенс відступив, підняв руки у жесті, але в останню мить злякався, Не пробуючи другого закляття, поспішно відступив углиб завулку.

Відьмак не міг його дістати – на нього кинулись ті четверо, що тримались позаду, що крились у тіні. Блиснули мечі. Це були професіонали. Уся четвірка. Досвідчені, вправні, злагоджені професіонали. Напали парами, двоє зліва, двоє з права. Парами для того, щоб один завжди крився за спиною іншого. Відьмак обрав тих що з ліва. На викликану еліксиром ейфорію наклалась лють.

Перший головоріз атакував фінтом з декстера для того, щоб тільки відскочити і дати тому з-за спини завдати зрадливого випаду. Геральт закрутився у піруеті, обманув їх і втяв того другого з-заду самим кінчиком меча, через потилицю, шию і плечі. Був злий, вдарив сильно. Кров фонтаном порснула на мур.

Той перший блискавично відступив, роблячи місце для наступної пари. Ті розділились в атаці, вдаряючи мечами з обох напрямків, так щоб тільки один випад можна було спарирувати – другий мусив влучити у ціль. Геральт не парирував, вкрутившись у піруеті між ними. Щоб не зіткнутись, обидва мусили зламати зіграний ритм, завчені кроки. Один зумів обернутись у м’якому котячім стрибку, спритно відскочив. Другий не зумів. Втратив рівновагу, показавши спину. Відьмак, викрутившись у зворотному піруеті, з розмаху втяв його у поперек. Був злий. Відчув, як гострючий відьмацький клинок перетинає хребет. Пронизливе виття прокотилось луною вуличками. Два останні негайно напали на нього, засипавши ударами, які відбивав з надзвичайними труднощами. Увійшов у пірует, вирвавшись з-під мерехтіння лез. Але замість того, щоб впертись спиною у мур і захищатись, атакував.

Вони не сподівались на це, не зуміли відскочити і розділитись. Один контратакував, але відьмак минув контрвипад, закрутився, втявши його з-заду, наосліп, цілячись на рух повітря. Був злий. Цілив низько, у черево. Влучив. Почув здушений крик, але не мав часу оглядатись. Останній з головорізів був вже біля нього, вже вдарив швидким паскудним сіністром квартою. Геральт спарирував в останній момент, нерухомо, без оберту квартою з декстера. Головоріз, користуючсь з набутого імпульсу паради, випрямився як пружина і вдарив з півоберту, широко і сильно. За сильно. Геральт вже випростався. Клинок головріза, значно тяжчий від клинка Відьмака, розсікла повітря, головоріз мусив рухатись за ударом. Імпульс розвернув його. Геральт вивільнився з півпіруету вже біля нього, дуже близько. Побачив його перекривлене обличчя, вирячені очі. Був злий. Ударив. Коротко, але сильно. І точно. Просто в очі.

Чув пронизливий крик Шані, яка виривалась з обіймів Жовтця на містку, що вів до дому знахара.