Кров ельфів

Ти дуже мені лестиш – Вільгефортц жестом подякував Лідії, яка хотіла докласти йому броколі на таріль – що моя думка у цій справі може бути важливою для Капітулу.

Цього ніхто не казав – Артауд знову долив собі вина. – Ми і так приймаємо рішення колегіально, коли капітула збереться. Але перед тим хай кожен має можливість висловитись, щоб ми мали розуміння у поглядах. Слухаємо тебе.

Якщо закінчили вечеряти, перейдемо до лабораторії – телепатично запропонувала Лідія, усміхаючись очима. Терранова подивився на її усмішку, і швидко випив те, що мав у келиху. До дна.

Добра думка – Вільфортц витер пальці у серветку. – Там нам буде краще, також там маємо сильніший захист від магічного підслуховування. Ходімо. Можеш взяти карафку, Артауде.

Не відмовлюсь. Це мій улюблений рік.

Перейшли до лабораторії. Тіссая не могла стриматись, щоб не окинути оком на верстат, повний реторт, тиглів, трубок, кристалів і незліченних магічних приладів. Все було захищене камуфлюючим закляттям, але Тіссая де Вріес була Гроссмейстером – не існувало заслону, через який вона б не могла проникнути. Її трохи цікавило, чим маг останнім часом займається. Миттю зорієнтувалася у конфігурації недавнього використання обладнання. Вона служила для визначення місця перебування зниклих і прихованих людей методом «кристал, метал, камінь». Чародій когось розшукував, або розв’язував якісь теоретичні логістичні проблеми. Вільфортц з Роггевеену був відомий любов’ю до розв’язування таких проблем.

Сіли у різьблені чорного дерева карли37 . Лідія дивилась на Вільгефортца, вловила відданий поглядом знак і негайно вийшла. Тіссая непомітно зітхнула.

Всі знали, що Лідія ван Бредевоорт кохає Вільгефортца, що кохає його багато років, тихою, завзятою, впертою любов’ю. Чародій, зрозуміло, так само про це знав, але вдавав, що не знає. Лідія полегшувала йому роботу, бо ніколи не зраджувала перед ним свої почуття – ніколи не вчинила найменшого кроку чи жесту, не дала знаку подумки, а якби навіть могла сказати, не сказала б ні слова. Була занадто гордою. Вільгефортц так само нічого не робив, бо Лідії не кохав. Міг, ясна річ, просто зробити з неї свою коханку і ще сильніше прив’язати цим до себе, а хто зна, може навіть ощасливити. Були такі, які йому це радили. Але Вільгефортц цього не зробив. Був занадто гордим і занадто принциповим. Ситуація була цілком безнадійною, але стабільною, і це цілком очевидно задовольняло обох.

Так знаю – обрівав тишу молодий чародій – Капітула сушить собі голову над тим, що робити з ініціативами і планами наших королів? Зовсім непотрібно. Ці плани слід просто ігнорувати.

Що я чую? – Артауд Терраннова завмер з кухлем у лівій, а з карафкою у правій. – Чи я добре зрозумів? Маємо бути бездіяльними? Маємо дозволити…

Ми вже дозволили – обірвав Вільгефортц. –  Ніхто нас не питав про дозвіл. І ніхто не запитає. Повторюю, слід вдати, що ми ні про що незнаємо. Це єдина розумна поведінка.

Те, що вони вигадали, загрожує війною, і то дуже великою.

Те, що вигадали, є нам відоме дякуючи малозрозумілій і непевній інформації, яка походить із загадкового, дуже непевного джерела. Непевного до такої міри, що слово «дезінформація» якраз підходить до назви. А якщо навіть це правда, то їх задуми є ще у фазі плану і довго у тій фазі залишиться. А якщо вийде поза ту фазу… Що ж, тоді залагодимо ситуацію.

Хочеш сказати – скривився Терранова – що затанцюємо так, як нам заграють?

Так, Артауде – Вільгефортц подивився на нього, а його очі зблиснули. – Затанцюєш так, як тобі заграють. Або вийдеш з зали. Бо подіум для оркестру є зависоким, щоб міг туди вийти і казати музикантам грати по інших нотах. Усвідом собі це нарешті. Якщо думаєш, що можливе інше рішення, помиляєшся. Плутаєш небо з зорями віддзеркаленими вночі на поверхні ставу.

Капітула зробить те, що він накаже, приховуючи наказ  під прикриттям ради, подумала Тіссая де Вріс. Ми всі тільки пішаки на його шахівниці. Пішов вгору, виріс, затьмарив нас усіх своїм блиском, підпорядкував собі. Ми пішаки й ого грі. У грі, в якій ми не знаємо правил.

Ліва манжета знову лягла не так, як права. Чародійка старанно її поправила.

Плани королів вже у фазі реалізації – сказала повільно. – У Каедвені і в Аердині розпочато наступ проти  Scoia'tael. Льється кров ельфіської молоді. Доходить до переслідувань і погромів нелюдей. Йде мова про атаку на вільних ельфів з Dol Blathanna та Синіх гір. Це масове вбивство. Чи ми маємо переказати Гедимдейтові і Енід Фіндабайр, що ти радиш бездіяльне споглядання? Вдавання, що нічого не бачимо?

Вільгефортц повернув голову до неї. Тепер зміниш тактику, подумала Тіссая. Ти гравець, розпізнаєш на слух, які кості котяться столом. Зміниш тактику. Удариш в інший напрямок.

Вільгефортц не зводив з неї очей.