Кров ельфів

Твій відьмак – буркнув раптом шпигун – однак недооцінив пана Ріенс. Розклав засідку, але виявивши повний брак здорового глузду вирішив, що Ріенс потрапить до нього особисто. Ріенс, згідно з планом Відьмака, мав відчувати себе у безпеці. Ріенс ніяк не міг виявити засідки, ніяк не міг вчути чатуючих на нього підлеглих пана Дійкстри. Бо за наказом Відьмака пан Жовтець не повідомив пану Дійкстрі про заплановану пастку. А згідно отриманих наказів пан Жовтець був зобов’язаний так зробити. У цій справі пан Жовтець мав виразні, однозначні накази, якими вирішив за доцільне злегковажити.

Я не твій підлеглий – зазначив поет. – І не мушу слідувати твоїм доручень і наказів. Я іноді тобі допомагаю, але роблю це з власної волі, з патріотичного обов’язку, щоб не бути бездільним щодо змін, що надходять…

Ти шпигуєш для всіх, хто тобі платить - холодно обірвав Дійкстра. – Доносиш всім, хто має на тебе гачки. А я маю на тебе пару незлецьких гачків, Жовтецю. Так що не понтуйся.

Я не злякаюсь шантажу!

Закладемося?

Панове – Філіппа Ельхарт підняла долоню. – Більше поваги, якщо можу просити. Не віддаляймося від теми.

Слушно – шпигун зручніше розсівся у кріслі. – Послухай, поете. Що сталось, того вже не зміниш. Ріенс був попереджений і знову не попадеться. Але не можна дупустити щоб щось подібне сталось у майбутньому. Тому я хочу побачитись з відьмаком. Приведи його до мене. Припини крутитись по місту і намагатись відриватись від моїх агентів. Їдь просто до Геральта і приведи його сюди, на Кафедру. Я мушу з ним поговорити. Особисто і без свідків. Без галасу і розголосу, який би був, якщо б я заарештував Відьмака. Приведи його до мене. Це все, чого я наразі від тебе вимагаю.

Геральт виїхав – спокійно збрехав бард. Дійкстра повів оком на чародійку. Жовтець напружився в очікуванні зондую чого мозок імпульсу, але нічого не відчув. Філіппа дивилась на нього, мружачи очі, але нічого не вказувало, щоб вона чарами пробувала визначити правдивість.

Почекаю на його повернення – зітхнув Дійкстра, вдаючи, що вірить. – Справа, яку я до нього маю, є важлива, зроблю зміни у моєму розкладі зустрічей і зачекаю на Відьмака. Коли вернеться, приведи його. Чим швидше це настане, тим краще. Для багатьох людей буде ліпше.

Може бути проблема – скривився Жовтець – з переконанням Геральта, щоб захотів сюди прийти. Він, уяви собі, має несказанну огиду на шпигунів. Хоч і розуміє, що це робота така сама, як і будь-яка інша, бридиться тими, які її виконують. Патріотичні почуття, зазвичай говорить, це одне, але шпигунством зазвичай займаються виключно кінчені люди та останні…

Досить, досить – Дійктсра недбало махнув рукою. – Без балаканини, прошу, балаканина мене нудить. По простому.

Теж так вважаю – пирхнув трубадур. – Але відьмак це простодушний, прямолінійний, щирий, де йому там до нас, освітчених. Він просто гидує шпигунами і ні в якому разі захоче з тобою розмовляти, а про те, щоб захотів допомагати таємним службам, і мови бути не може. А гачка на нього ти не маєш.

Помиляєшся – сказав шпиг. Маю. І то не один. Але поки що мені вистачає тієї сутички на баржі під Грабовою Бухтою. Знаєш, ким були ті, які влізли на палубу? Це не були люди Ріенса.

Нічого нового для мене – відповів спокійно поет. – Я впевнений, що це були декілька ханиг, яких не бракує у темерській Варті. Ріенс випитував про Відьмака, напевно за вістки про нього обіцяв добрі гроші. Було ясно, що відьмак йому дуже потрібен. Кілька хитрунів спробували схопити Геральта, запхати його до якоїсь ями, а потім продати Ріенсові, диктуючи ціну, виторгувавши якомога більше. Бо за одну інформацію дістали б мало, або взагалі нічого.

 Вітаю, додумались. Ясна справа, відьмакові, не тобі, ти би ніколи не додумався до цього. Але афера є значно складнішою, аніж тобі здається. Отож, мій друже, люди з таємної служби короля Фольтеста теж, як виявляється цікавляться паном Ріенсом. Вони передбачили план тих, як ти кажеш, хитрунів. Це вони зійшли на бражу, вони хотіли схопити Відьмака. Може як приманку для Ріенса, може з іншою метою. Відьмак під Грабовою Бухтою замочив темерських агентів, Ріенсе. Їх шеф дуже, дуже злий. Кажеш, що Геральт виїхав? Маю надію, що не до Темерії. Звідти може не повернутись.

І це твій гачок?

Аякже. Саме це. Можу залагодити справу з Темерцями. Але не задарма. Куди виїхав відьмак, Жовтцю?

До Новіграду – збрехав трубадур без роздумів. – Поїхав шукати там Ріенса.

Помилка, помилка – усміхнувся шпигун, вдаючи, що не помітив брехні. – Знаєш, однак шкода, що не переміг огиди і не зустрівся зі мною. Зменшив би його клопоти. Ріенса немає у Новіграді. Зате темерських агентів там без ліку. Напевно чекають на Відьмака. Вони вже дізнались про те, що я знав від давна. А саме, що відьмак Геральт з Рівії, відповідно допитаний, може відпости на безліч питань. Питань, які починають задавати собі таємні служби всіх Чотирьох Королівства. Справа проста: відьмак приїздить сюди, до Кафедри, і відповідає на ці питання мені. І буде мати спокій. Я вгамую темерців і забезпечу йому безпеку.

Про що йде мова? Може я міг би на них відповісти?