Кров ельфів

Жовтець! – усміхнулась, мружачи веселі коричневі очі. – Купу років не бачились! Ходи, познайомлю  з приятелями Вони закохані у твої вірші…

Пізніше – зазначив бард. – Обережно подививсь, Шані бачиш тих двох?

Шпики – медичка зморщила задертий носи, пирхнула, не вперше викликаючи у Жовтеця захват від тієї легкості, з якою жаки розпізнавали вивідувачів, шпигів і конфідентів. Відраза, яка була серед студентів до таємних служб була притчею во язиках, щось вище раціонального. Територія університету була екстериторіальною і святою, а студенти і викладачі недоторканні – служби, хоч і і винюхували, не насмілювались докучати і сприкрюватись академікам.

Ідуть за мною від ринку –проказав Жовтець, удаючи, що обіймає медичку і залицяється. – Зробиш щось для мене, Шані?

Залежно що – дівчина шарпнула витонченою шиєю як сполохана сарна. – Якщо знову встряв у щось дурне…

Ні ні – швидко її заспокоїв. – Хочу тільки переказати повідомлення, а сам не можу з тим гімном, яке мені приклеїло до підошв…

Покликати хлопців? Достатньо покликати, і зразу знімеш шпиків з голови.

Дай спокій. Хочеш, щоб вибухли заворушення? Скандал щодо лавкового гетто33 для нелюдів ледь закінчився, а тобі хочеться нового? Крім того, я бриджусь насильства. Дам собі раду зі шпигами. Ти ж, якщо можеш..

Наблизив губи до волосся дівчини, хвилину шепотів. Очі Шані розширились.

Відьмак? Справжній відьмак?

Боги, тихіше! Зробиш це, Шані?

Звісно – медичка пожадливо усміхнулась. – Хоч би з самої цікавості зблизька знаменитого…

Тихше, просив. Тільки пам’тай, нікому ані слова.

Лікарська таємниця – Шані усміхнулась ще миліше, а Жовтець знову відчув охоту, щоб врешті скласти балладу про дівчат таких, як вона – не надто красивих, але гарних, таких, що сняться ночами, тоді як класичні красуні забувались через п’ять хвилин.

Дякую, Шані.

Дрібниці Жовтцю. До скорого. Бувай.

Обцілувавши один одному, як належить, щоки, бард і медичка швидко рушили у протилежні сторони, вона в бік Кафедри, а він у напрямку парку Мислителів.

Минув новочасний понурий будинок кафедри Кафедри Техніки, що мала серед жаків назву «"Deus ex machina"»34 , повернувся у бік Мосту Гільденстерна. Не  пішов далеко. За поворотом алейки, біля клумби з багато разово пообписуваним погруддям Нікодеміуса де Боота, першого ректора Академії, чекали обоє типів. За звичкою всіх шпиків світу вони уникали поглядів у вічі і як усі шпиги мали звичайні та вицвілі обличчя, яким силкувались надати мудрого виразу через що вельми нагадували розумово хворих мавп.

Вітання від Дійкстри – повідав один зі шпиків. – Йдемо.

Навзаєм – нахабно відповів бард. – Ідіть.