Кров ельфів

Коти, ловні, чародійські коти! Послухайте, добрі люди, як муркочуть!

Амулети! Еліксири! Любовні фільтри, еліксири, гарантовані афродизіяки! Від однієї щопти навіть у небіжчика встане! Кому, кому?

Зуби вириваю, майже безолісно! Дешево, дешево!

Дешево це як? – поцікавився Жовтець, гризучи наштрикнутого на патичок кальмара, твердого, як підошва.

Два галера32 за годину.

      Поет здригнувся, штурхнув мерина п’ятами. Озирнувся крадькома. Двоє типів, що йшли його слідом від ратуші, затримались біля цирульні і вдавали, що цікавляться ціною послуг цирульника, написаною крейдою на дошці. Жовтець не дав себе ошукати. Знав, що насправді їх цікавить.

      Поїхав далі. Проминув велику будівлю дому терпимості «Під бутоном троянди», де, як знав, пропонували витончені, невідомі чи непопулярні в інших закладах світу послуги. Йому трохи довелось боротись з самим собою, щоб подолати бажання піти туди на годинку. Здоровий глузд переміг. Жовтець зітхнув і рушив у напрямку Університету, намагаючись не дивитись у бік шинків, з яких чулись відголоски веселої забави.

Так, що тут ще скажеш – трубадур кохав містечко Оксенфурту.

Знову обернувся. Два типа не скористались з послуг цирульника, хоч цілком повинні були так зробити. Тепер вони стали біля крамнички з музичними інструментами, вдаючи зацікавлення глиняними окаринами. Продавець пнувся зі шкіри, нахвалюючи товар, сподіваючись на заробіток. Жовтець знав, що його сподівання марні.

Спрямував коня до Брами Філософів, головних воріт Академії. Швидко залагодив формальнеості, що полягали у вписанню до книги гостей і віддання мерина до стайні.

За Брамою Філософів його привітав інший світ. Терен університету був позбавлений звичайної міської забудови, не був, як містечко, місцем, у якому було зайнято кожен сажень поверхні. Все було майже так само, як це залишили ельфи. Широкі, всипані кольоровим гравієм алеї між зграбними палациками, які тішили око, ажурними парканами, мурами, живоплотами, каналами, містками клумбами і зеленими парками, що тільки у деяких місцях були придушені якимись великими, суворими будівлями, добудованими у пізніші, після ельфійські часи. Всюди було чисто, спокійно і гідно – тут була заборонена будь-яка форма торгівлі і платних послуг, не кажучи вже ігри і тілесні утіхи.

Алейками парку походжали жаки, заглиблені у книги і пергаменти. Інші, що сиділи на лавицях, газонах і клумбах, переповідали собі задані лекції, дискутували чи таємно грали у чіт і лишку, у «козла», в «купу», чи в інші потребуючі інтелекту ігри.

Також тут велично і гідно прогулювалась професура, занурена у розмови і диспути. Крутились молоді бакалаври з поглядами, втупленими у задки студенток. Жовтець з радістю переконався, що з його часів у Академії нічого не змінилось.

Від дельти повіяв вітер, доносячи легкий запах моря і дещо сильніший сморід сірководню від напрямку вражаючої будівлі Кафедри Алхімії, яка виходила на канал.

Серед кущів прилягаючого до студентських гуртожитків парку виблискував сіро-жовтий дзвін, а на тополі сидів орангутанг, що певно втік зі звіринця Кафедри Природничої Історії.

Не витрачаючи часу, поет швидко помарширував лабіринтом алейок і живоплотів. Знав місцевість як власну кишеню, і не дивно – вчився тут чотири роки, потім десь рік викладав на Кафедрі Труверства і Поезії. Викладацьку посаду йому запропонували, коли здав випускні екзамени з чудовим результатом, ввівши в остовпіння професорів, у яких під час навчання напрацював собі репутацію лінюха, гуляки та ідіота. Пізніше, коли через кілька років волочіння краєм з лютнею, його слава як міністреля сягнула далеко і широко, Академія почала посилено запобігати про його візити і гостьове викладання. Жовтець зрідка давав себе впросити бо бажання бродяжництва боролось в уьому з прагненням до вигод, люксусу і сталого доходу. А також, ясна річ, з симпатії до містчека Оксенфурт.

Обернувся. Двоє типів, які не придбали окарини, флояр чи гуслів, крокували за ним на певній віддалі, уважно розглядаючи верхівки дерев і фасади будинків.

Злегка посвистуючи, поет змінив напрямок походу, і попрямував до палацика, що містив кафедру Медицини і Зіллярства. Алейка що виходила до Кафедри, роїлась від студенток у характерних ясно-зелених шатах. Жовтець уважно розглядався, шукаючи знайоме обличчя.

Шані!

Молоденька медичка з темно рудим, підстриженим нижче вух волоссям підняла голову над анатомічним атласом, встала з лавиці.