Кров ельфів

Ми одного залишимо – запевнив митник. – Того лисого, що сперечався зі мною. Решту ми перестріляли. А лисий – там пливе. Зараз його виловим. Давайте багри!

Відкриття! Велике відкриття! – кричав Лінус Пітт, підскакуючи біля борту. – Цілком новий, незнаний науці вид! Абсолютний унікум! Ах, який я вам вдячний, пане відьмаче! Цей вид буде від сьогодні фігурувати у книгах… Як Geraltia maxiliosa pitti!

Пане бакалавре – охнув Геральт. – Якщо справді хочете виявити мені вдячність… Нехай ця холера називається Everetia.

Теж гарно – погодився вчений. – Ах, що ж за відкриття! Що за унікальний, чудовий екземпляр! Напевно, єдиний, що живе у Дельті…

Ні – сказав раптом понуро Плюскавець. – Не один. Дивіться!

Килим латаття, що прилягав до недалекого острівця, здригнувся, раптово заколихався. Побачив хвилі, а потім велике видовжене тіло, що нагадувало зогнилий пень, та прудко перебирало численними лапами і клацало щелепами. Лисий подивився, пронизливо завив і поплив, збурючи воду руками і ногами.

Що за зразок, що за зразок – швидко записував Пітт, перехилившись до межі. – Хапальні кінцівки голови, чотири пари щелепоніг… Сильний плавець хвоста… Гострі кліщі…

Лисий знову озвавя, завивши ще пронизливіше. А Eueretia maxiliosa pitti простягла хапальні ніжки голови і сильно махнула хвостовим плавцем. Лисий збурив воду у розпачливій і безнадійній спробі втечі.

Най вода йому буде пухом – промовив Ольсен. Але шапки не зняв.

Мій татусь – застукав зубами Еверетт – вміє плавати швидше за того пана!

Заберіть звідси дитину – буркнув відьмак.

Потвора розвела клішні, клацнув клешнями. Лінус Пітт зблід і відвернувся.

Лисий коротко вереснув, захлинувся і зник під поверхнею. Вода забарвилась темно червоним.

- Зараз – Геральт важко сів на вантаж. – Застарий я вже для цього… Виразно застарий.

*****

Що казати – Жовтець просто обожнював містечко Оксенфурт. Територія університету була оточена кільцем муру, а довкола муру було друге кільце – велике, гамірне, засапане, рухливе і галасливе кільце містечка. Древнього, барвистого містечка Оксенфурту з тісними вуличками і шпичастими дахами. Містечка Оксенфурту, яке жило з академії, з жаків31 , викладачів, вчених дослідників та їх гостей, яке жило з науки і знання, з того, що сприяло процесові пізнання. З відходів і бризок теорії у містечку Оксенфурту народжувались практика, вигода та прибуток.

Поет повільно їхав болотистою, залюдненою вуличкою, минаючи майстерні, верстати, крамниці, магазини і крамнички, у яких дякуючи Академії виробляли і продавали десятки тисяч виробів і чудасії, недоступні в інших закутках світу, виробництво яких вважалось у інших кінцях світу недоречним чи непотрібним. Він минав заїзди, корчми, ятки, намети, будки, ляди та переносні рожна, від яких плинув смаковитий запах вишуканих, невідомих в інших закутках світу страв, приготовлених у незнані більше ніде способи, з додатками і приправами, яких де-інде не знано і не вживано. Це був Оксенфурт, барвисте, веселе, гамірне і пахуче містечко чудес, у якому спритні та повні ініціативи люди вміли перетворити на гроші суху і даремну теорію, яка потрохи просочувалась з університету. Також це було містечко розваг, вічного фестивалю, постійного світла та безперевного гуляння. Вуличками вдень і вночі лунала музика, спів, брязкіт келихів і стукіт кухлів, бо відомо, що ніщо так не викликає спраги, як процес засвоєння знань. Хоч розпорядження ректора і забороняло студентам і бакалаврам п’янки і гульню до заходу сонця, у Оксенфурту пили і гуляли круглодобово, безперервно, бо відомо, що якщо щось здатне викликати спрагу ще сильніше, аніж процес здобуття знань, то цим чимось є повний чи частковий сухий закон.

Жовтець цмокнув на свого каро-гнідого мерина, поїхав далі, просуваючись через натовп, що заповнював вулички. Перекупки, крамарі і мандрівні торгівці галасливо рекламували товари і послуги, посилюючи пануючий довкола розгардіяш.

Кальмари! Печені кальмари!

Мазь від прищів! Тільки в мене! Надійна, чудова мазь!