Кров ельфів

Відьмак паскудно усміхнувся.

Не сумніваюсь, що запитаєш. Не сумніваюсь, що забагатиш запитання коментарем. Не сумніваюсь, що тебе це сильно позабавить. А тепер переходь до справи, прошу.

Слушно – кивнула головою чародійка, споважнівши. – Саме час. А часу забагато немаєш. Жовтець напевне вже встиг тобі переказати, що Дійкстра раптом набрався бажання зустрітись з тобою і на розмову, яка має на меті встановлення місця перебування такої собі дівчати. Дійкстра має у цій справі накази від короля Візіміра, думаю, що буде дуже наполягати, щоб ти йому це місце вказав.

Ясно. Дякую за попередження. Одне тільки трохи мене дивує. Ти кажеш, що Дійкстра дістав наказ від короля. А ти жодних не отримала? Все-таки, ти посідаєш у раді Візіміра видне місце.

Так – чародійка не піддалась на глузування. – посідаю. І поважаю свої обов’язки, які полягають в тому, щоб застерігати короля від помилкових рішень. Іноді, так, як в цьому конкретному випадкові, мені не можна просто сказати королеві, що він помиляється, і відрадити від поквапливих вчинків. Я просто мушу не допустити, щоб він робив помилки. Ти мене розумієш?

Відьмак підтвердив киванням голови. Жовтець запитав себе, що вона справді мала на увазі. Він знав, що Філіппа бреше, як по нотам.

Так, бачу – сказав повільно Геральт, доводячи, що все добре розуміє – що Рада Чародіїв теж цікавиться моєю підопічною. Чародії прагнуть довідатись, де є моя підопічна. І хочеш її отримати, до того, як це зробить Візімір, чи хто-небудь інший. Чому, Філіппа? Що є такого у моїй підопічній, що вона збудила аж таке зацікавлення?

Очі чародійки звузились.

Не знаєш? – просичала. - Так мало знаєш про твою підопічну? Я не хотіла б робити поквапливих висновків, але таке невігластво здається вказує, що твоя кваліфікація як опікуна нікчемна. Справді, мені дивно, що будучи аж настільки несвідомим і не поінформованим ти наважився на опіку. Мало того – наважився відібрати право на опіку в інших, у тих, хто має як гідну кваліфікацію, так і право. І при тому, ти всіх запитуєш, чому. Пильнуй, Геральте, щоб зарозумілість тебе не згубила. Стережися. І стережи тієї дитини, на лихо! Стережи дівчину, як зіницю ока! А якщо сам не зможеш, попроси про це інших!

Жовтецю на мить здалось, що Геральт згадає про роль, яку взяла на себе Єнніфер. Він би без проблем перебив би аргументи Філіппи. Але Геральт мовчав. Поет задумався над причинами. Філіппа знала про все. Філіппа застерігала. А відьмак розумів застереження.

 Він зосередився на вивченні їх очей і облич, зацікавившись, чи щось не поєднувало цих двох у минулому. Жовтець знав, що схожі, демонструючі взаємну чарівність словесні і напівсловесні поєдинки Відьмака з чародійками, часто закінчувались у ліжку. Але вивчення, як звичайно, не дало нічого. Для того, щоб довідатись, чи Відьмака щось з кимось пов’язувало, був тільки один спосіб – треба було у відповідний момент залізти через вікно.

Опіка – продовжила за мить чародійка – це взяття на себе відповідальності за безпеку істоти, яка нездатна самостійно забезпечити собі безпеку. Якщо ти наразиш свою підопічну… Якщо спіткаєш невдачу, відповідальність впаде на тебе, Геральте. Тільки на тебе.

Знаю.

Боюсь, що ти замало знаєш.

А тому просвіти мене. Чим викликано те, що раптом стільки людей хочуть звільнити мене від тягаря, прагнуть перейняти мої обов’язки і заопікуватись моєю вихованкою? Чого хоче від Цирі Рада Чародіїв? Чого хоче від неї Дійкстра і король Візімір, чого хочуть від неї темерці? Чого хоче від неї якийсь Ріенс, що у Соддені і Темерії замордував вже трьох людей, які два роки тому мали контакти зі мною і з дівчинкою? Який мало не замордував Жовтця, намагаючись здобути від нього інформацію? Ким є той Ріенс, Філіппа?

Не знаю - повідала чародійка. – Не знаю, ким є той Ріенс. Але так само, як ти, дуже б хотіла б довідатись.

Чи той Ріенс – несподівано відізвалась Шані – має на обличчі шрам від опіку важкого ступеня? Якщо так, то я знаю, хто він. І я знаю, де він.

Серед мовчання, яке запало, у ринву за вікном застукали перші краплі дощу.