Кров ельфів

Це ще не причина…

Це вже причина – обірвав Жовтець. – Їм вже не йдеться про Ріенс, Геральте. Їм йдеться про дівчинку і про Єнніфер. Дійкстра хоче знати, де вони. Змушують мене, щоб я це в тебе випитав. Тепер розумієш?

Тепер так. Виїжджаю зараз. Треба буде через вікно?

Однозначно. Шані? Даси собі раду?

Медичка поправила на собі одяг.

Це не перше вікно у моєму житті.

Я був впевнений у цьому – поет уважно подивився на неї, сподіваючись побачити гідні рими і метафори рум’янець. Помилився. Веселість у карих очах і нагла усмішка були всім, що побачив.

На підвіконня безшелесно опустилась велика сіра сова. Шані тихо крикнула. Геральт потягнувся по меча.

Не дуркуй, Філіппа – сказав Жовтець.

Сова зникла, у тому місці з’явилась Філіппа Ельхарт, яка незграбно присіла. Чародійка спритно зістрибнула у кімнату, пригладжуючи волосся і вбрання.

Добрий вечір – холодно сказала. – Відрекомендуй мене, Жовтцю.

Геральт з Рівії. Шані з Медичного. А ця сова, яка так спритно летіла моїм слідом, це взагалі не сова. Це Філіппа Ельхарт з ради Чародіїв, зараз на службі короля Візіміра, окраса двору у Третогорі. Шкода, що ми маємо тут тільки одне крісло.

Цілком вистачить – чародійка всілась на звільненому трубадуром кріслі, поводила по присутніх поглядом з паволокою, трохи довше затримавши погляд на Шані. Медичка, на здивування Жовтця, раптом зарум’янилась.

Загалом, те, з чим я прибула, стосується виключно Геральта з Рівії – почала Філіппа після короткої паузи.

Однак, я усвідомлюю, що попросити звідси кого-небудь, було б нетактовно, і тому…

Можу вийти – невпевнено сказала Шані.

Не можеш – буркнув Геральт. – Ніхто не може, поки ситуація не буде ясна. Чи не так, пані Ейльхарт?

Для тебе Філіппа – усміхнулась чародійка. – Геть церемонії. І ніхто не повинен звідти йти, нічиє товариство мені не перешкоджає. Що найдивніше, але що ж житя – безперервне пасмо несподіванок... як каже одна з моїх знайомих… Як каже наша спільна знайома, Геральте. Вивчаєш медицину, шані? Який рік?

Третій – буркнула медичка.

Ах – Філіппа Ейльхарт не дивилась на неї, тільки на Відьмака. – Сімнадцять років, що за прекрасний вік. Єнніфер багато би дала, щоб знову стільки мати. Як думаєш, Геральте? Зрештою, запитаю її при зустрічі.