Кров ельфів

Це як? – нахмурився лисий. – А дівчина?

Тут немає і не було ніякої дівчини.

Стражники подививлись один на одного у збентеженому мовчанні. Ольсен широко усміхнувся, підкрутив чорного вуса.

 - Знаєте, що ми зробимо? – пирснув – Пливіть з нами до Оксенфурту, темерці. Ми і ви люди прості, як нам розібратись у правознавстві? А оксенфуртський комендант до чоловік недурний і бувалий, він нас розсудить. Пан знає нашого коменданта, ні? Бо он вашого, з Бухти, знаю добре. Викладемо йому вашу справу… покажете наказ і печатки… Бо, звичайно, ви маєте наказ з печатками як слід, га?

Лисий мовчав, понуро дивлячись на митника.

Не маю часу і бажання до Оксенфурту! – вереснув раптом. – Забираю птаха на наш берег і все! Стране, Вітеку! Гайда, обшукайте баржу! Знайдіть мені дівку, миттю!

Спокійно, помаленьку – Ольсен ні налякався вереску, цідив слова поволі і розбірливо. – Ви є з реданського оку Дельти, темерці. Не маєте що показати? Або якоїсь контрабанди. Зараз перевіримо. Пошукаємо. А якщо щось знайдемо, то все одно будете змушені на якийсь час вирушити до Оксенфурту. А ми, якщо хочемо, завжди щось знайдемо. Хлопці! До мене!

Мій татусь – раптом запіяв Еверетт, з’явившись поряд з лисим невідомо звідки – лицар! Має ще більшого ножа!

Лисий блискавично вхопив його за бобровий комірець, підхопив з палуби, скидаючи шапочку з пером. Обхопивши його в поясі рукою, приклав хлопцю корделас30 до горла.

Відступіть! – гаркнув – відійдіть, бо я переріжу шмаркачеві шию!

Евереееетт! – завила шляхтянка.

Цікаві методи – повільно сказав відьмак – застосовує темерська Варта. Справді, такі цікаві, що не хочеться вірити, що це справді Варта.

Заткни пащу! – вереснув лисий, струшуючи кувікаючим як порося Евереттом – Стран, Вітек, хапайте його! У пута і на баркас! А ви, відступіть! Я питаю, де дівчина? Давай мені її, бо якщо ні, то заріжу гівнюка.

А заріж – процідив Ольсен, даючи знак своїм митникам і дістаючи корд. – Що він мій, чи що? А якщо ти його заріжеш, то зможемо побалакати.

Не втручайся! – Геральт кинув меча на палубу, стримуючи жестом митників і моряків Плюскавця. – Я ваш, пане лже-стражнику. Пусти дитину.

На баркас! – лисий, не відпускаючи Еверетта, ступив до борту, схопивши мотузку. – Вітеку, в’яжи його! А ви всі назад! Якщо хтось ворухнеться, щеня здохне!

Здурів, Геральте? – буркнув Олсен.

Еверрееет!

Темерський баркас раптом заколихався, відскочив від баржі. Вода вибухнула з голосним плюскотом, з неї вистрелили дві довгі, зелені, котрубаті лапи, наїжачені шипами, як ноги богомола. Лапи схопили Стражника і босяка і не встигли всі оком кліпнути, втягнули його під воду. Лисий дико завив, випустив Еверетта, вчепився за звисаючий з борту баркаса лінь. Еверетт упав у воду, яка вже встигла почервоніти. Всі – і на баржі, і на баркасі, - почали верещати як одержимі.

Геральт вирвався від двох Стражників, які намагались в’язати його. Одного вдарив кулаком у підборіддя і викинув за борт. Інший замахнувся на нього залізним гаком, але обм’як і впав у обійми Ольсена, з забитим йому під ребра по руків’я кордом митника.