Кров ельфів

Відьмак перестрибнув низький релінг. Густа від водоростей вода зімкнулася над його головою, він ще почув крик Мінуса Пітта, викладача природничої історії у Оксенфуртській Академії.

Що це? Що це за вид? Таких тварин немає!

Випірнув біля темерського баркасу, чудом уникнувши удару острогою, яким хотів його вразити один з людей лисого. Стражник не зміг знову вдарити, плюснувши у воду зі стрілою у горлі. Геральт, схопивши впущену острогу, відштовхнувся ногами від борту, пірнув у нуртуючий вир,з розмаху вдаривши щось, сподіваючись, що це не Еверетт.

Це неможливо! – чулись верески бакалавра. – Такий звір не може існувати! Або, принаймні, не повинен існувати!

З цим останнім твердженням цілком погоджуюсь, подумав відьмак, б’ючи острогою твердий, наїжачений відростками панцир жагниці. Труп темерського стражника безвольно здригався у серповидних щелепах потвори, спливаючи кров’ю. Жагниця гостро махнула пласким хвостом, пірнула вниз, збиваючи хмари мулу.

Почув тонкий крик. Еверетт, збиваючи воду як малий песик, вхопився за ноги лисого, що силкувався вилізти на баркас звисаючими з борту линями. Відпустили линь, обоє, Стражник і хлопець, з бульканням зникнувши під поверхнею. Геральт вирушив у їх бік, пірнувши. Те, що майже відразу зумів натрапити пальцями на бобровий комірець, було абсолютно випадково. Вирвав Еверетта з плутанини водоростей, випливши наверх і молотячи ногами доплив до баржі.

Сюди, пане Геральте! Сюди! – почув крики і верески, які взаємно заглушували один одного. – давай його! Лінь! Лови лінь! Зарааазааа! Лінь! Герааальте! Швидше, швидше! Моє дитяяяяя!!!

Хтось витяг хлопця з його обіймів, потягнувши догори. У той самий момент хтось схопив його з-заду, вдарив у потилицю, накрив собою і запхав під воду. Геральт випустив острогу, повернувся, вхопив нападника за пояс. Другою рукою хотів вхопити його за волосся, але з того нічого не вийшло. Це був лисий.

Обоє випірнули, тільки на мить. Темерський баркас вже дещо віддалився від баржі, Геральт і лисий, сплетені в обіймах, були посередині. Лисий вхопив його за горло, відьмак всадив йому великий палець руки в око. Стражник вереснув, пустив його, відплив. Геральт не міг відплисти – щось тримало його за ноги і тягнуло вниз, у глиб. Збоку, ніби корок, на поверхню випірнуло перекушене тіло. Вже знав, що його тримає, інформація Лінуса Пітта, що дер горло з палуби баржі, була зайвою.

Це членистоногий! Ряд Amphipoda! Клас Крупно-щелепні!

Геральт дико замолотив руками водою, силуючись витягти ноги з клешні жагниці, що тягли його до розмірено клацаючи щелеп. Магістр-бакалавр знову мав рацію. Щелепи були не малі.

Лапай лінь! – гарчав Ольсен. – Лінь лапай!

Над вухом Відьмака свиснула кинута острога, з тріском увігнавшись у оброслий водоростями панцир потвори. Геральт схопив держак, з силою відштовхнувся, повільно скорчив ноги і з розмаху копнув жагницю. Вирвався з колючих лап, залишивши у них чобіт, частину штанів і немало шкіри. У повітрі засвистіли ще острови і гарпуни, у більшості пролітаючи повз. Жагниця стулила лапи, Геральт схопив линя, який впав йому прямо на обличчя.

Багор, боляче поранивши бік, захопив його за пасок. Відчув шарпання, почав підніматись вгору, підхоплений багатьма руками, перекотився через поручні і впав на дошки палуби стікаючи водою, мулом, водоростями і кров’ю. Збоку стовбичили пасажири, залога баржі та митники. Червонолюд з лисячим хутром і Ольсен стріляли з луків, перехилившись через борт.

Еверетт, мокрий і зелений від водоростей, стукав зубами в обіймах матері, гикав і пояснював всім, що не хотів.

Пане Геральте! – верещав йому над вухом Плюскавець. – Ви живий?

Бляха… - відьмак сплюнув водорості. – Я вже застарий для цього всього… Застарий…

Поряд червонолюд спустив тятиву, а Ольсен радісно рикнув.

Просто в черево! Ура!! Гарний постріл, пане кушніре! Гей, Боратеку, віддай йому гроші! Заслужив цим пострілом на митну знижку!

Стійте… - прохарчав відьмак, даремно силкуючись встати. – Не повбивайте всіх, до дідька! Мушу мати когось живцем!