Кров ельфів

Це, мої панове, експериментальна очисна споруда – похвалився магістер-бакалавр,  не чекаючи запитань. – Це велике успіх науки, велике досягнення Академії. Ми відремонтували давній ельфійській акведук, канали і відстійник, нейтралізували тут стоки всого університету, містечка, навколишніх сіл і ферм. Те, що вище Барила, це є власне відстійник. Величезний успіх науки…

Голови вниз, голови вниз – застеріг Ольсен, ховаючись за бортом. – Минулого року, як це вибухнуло, гівно долетіло аж до Жирного острова.

Баржа вплила поміж островів, приземкувата башта відстійника і акведук зникли в імлі. Всі полегшено зітхнули.

Ти не пливеш просто оксенфуртською протокою, Плюскавцю? – запитав Ольсен.

Спершу зайдем до Грабової Бухти. Після продавців риби і купців з темерського боку.

Гмм… - митник почухав собі шию. – До бухти… Слухай-но, Геральте, ти випадково не маєш якихось  конфліктів з Темерцями?

А що? Хтось про мене випитував?

 Здогадався. Як бачиш, я пам’ятаю про твоє прохання, щоб виглядати таких, що цікавляться тобою. Отож, уяви собі, про тебе допитувалась темерська Варта. Мені доповіли про це тамтешні митники, з якими маю справи. Щось тут смердить, Геральте.

Вода? – злякався Лінус Пітт, полохливо оглядаючись на акведук і величезний успіх науки.

Цей гівнюк? – Плюскавець вказав на Еверетта, який крутився поблизу.

Я не про це – скривився митник. -   Послухай, Геральте, темерський митник розповів, що Варта задавала дивні питання. Вони знають, що ти плаваєш на баржах Малатіуса і Грока. Питали… чи плаваєш сам-один. Чи ти не возиш з собою… От чорт, тільки не смійся! Їм йшлося про якусь незрілу панночку, яку нібито бачили у твоєму товаристві.

Плюскавець зареготав. Лінус Пітт подивився на Відьмака поглядом повним огиди, таким, яким слід поглядати на сивих чоловіків, якими закон цікавиться через схильність до недорослих панянок.

Тому – відкашлявся Ольсен – темерські митники думали, що це найскоріше приватне. Особисті порахунки, у які хтось втягнув Варту. Так ніби… Ну, родина панянки або наречений. Митники обережно розпитали, хто за цим стоїть. І довідались. Отож, це є шляхтич, схоже, вишуканий, як канцлер, небідний і нескупий, каже називати себе… Ріенс, чи якось так. На лівій щоці має червнону пляму, ніби опік. Знаєш такого?

Геральт встав.

Плюскавцю – сказав – Я зійду з облавку у Грабовій Бухті.

Як це? А що з поверненням?

Це ваш клопіт.

Відносний клопіт – обірвав Ольсен – подився-но на правий борт, Геральте. Про вовка промовка.

З-за острова, з туману, що розсіювався, вилинув баркас, на щоглі якого ліниво розвівався чорний усіяний срібними ліліями прапорець.

Геральт швидко сягнув до торби, витяг обидва листи – від Цирі і від Єнніфер. Швидко подер їх на дрібні клапті і викинув до ріки. Митник мовчки на це дивився.