Здається, її здивувала моя відповідь. Я напружила мозок, намагаючись згадати, чи подобаються мені фільми жахів, але не була впевнена на всі сто.
— Хочеш, я заїду по тебе після школи? — запропонувала вона.
— Звісна річ.
Перш ніж піти, Джесика усміхнулася мені майже дружелюбно. Моя усмішка у відповідь трохи запізнилася, але гадаю, Джесика її помітила.
Решта дня проминула швидко, єдине, про що я могла думати, — це про плани на вечір. Я знала з власного досвіду, що розговоривши Джесику, зможу мовчати решту вечора, обмежившись кількома репліками в потрібний момент. Все, що мені потрібно, — це лише трохи з нею поспілкуватися.
Густий туман, що окутував мою голову, почав потроху розсіюватися. Я здивувалася, коли опинилася в своїй кімнаті, не пам’ятаючи, як дісталася зі школи додому, вже поминаючи те, як відчиняла вхідні двері. Та це не мало ніякого значення. Не помічати плину часу — це єдине, чого я просила від життя.
Я й не намагалася боротися з цим туманом, коли обернулася до шафи. В деяких місцях заціпеніння важило більше, ніж деінде. Я не усвідомлювала, на що витріщаюся, коли відчинила дверцята шафи і ковзнула поглядом по купі сміття, яка лежала зліва попід речами, що я давно вже не носила.
Мій погляд не зафіксував чорного поліетиленового мішка для сміття, в якому я тримала подарунки, одержані на свій останній день народження, я не помітила, як із-під плівки випинається моє новеньке стерео. Я не думала про криваві сліди, які залишилися на моїх пальцях потому, як я видерла стерео з панелі машини.
Я зняла з гачка стару сумку, яку рідко носила, й швидко захлопнула дверцята.
Саме тоді я почула сигнал машини. Одним рухом я витягнула гаманець із рюкзака й поклала його в сумку. Я квапилася, немов поспіх допоможе скоротити вечір.
Перш ніж вийти, я подивилася на себе в дзеркало в коридорі, одягнула на обличчя посмішку і постаралася втримати її там.
— Дякую, що погодилася поїхати зі мною, — сказала я Джес із вдячністю, сідаючи на пасажирське сидіння. Я подумала, що ще нікому не казала такого, окрім Чарлі. Але з Джес усе було складніше. Я не була впевнена, що зможу її обдурити.
— Нема за що. Але навіщо все це? — поцікавилася Джес, їдучи по моїй вулиці.
— Як навіщо?
— Чому ти раптом вирішила… кудись з’їздити? — це прозвучало так, ніби вона передумала на півдорозі.
Я здригнулася.
— Просто мені потрібна переміна.
Я впізнала пісню, що лунала з радіоприймача, й миттю потягнулася вперед.
— Не заперечуєш, якщо я перемкну на іншу хвилю? — запитала я.
— Ні, давай.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Молодий місяць» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4 Пробудження“ на сторінці 6. Приємного читання.