Розділ 4 Пробудження

В школі час спливав непомітно. Незабаром пролунав дзвінок. Я почала збирати сумку.

— Белло?

Я впізнала голос Майка і вже здогадувалася, про що він запитає.

— Ти завтра працюєш?

Я зиркнула вгору. Він схилився наді мною, перегнувшись через прохід між партами, на його обличчі застиг тривожний вираз. Щоп’ятниці він запитував у мене одне й те саме. Навіть незважаючи на те, що я ніколи не брала вихідних. За винятком одного разу, кілька місяців тому. Та все одно в нього не було причини дивитися на мене з такою тривогою. Я була зразковим працівником.

— Завтра субота, еге ж? — сказала я. Тільки тепер я зрозуміла, що Чарлі мав рацію, сказавши, що в мене якийсь мертвий голос.

— Ага, — погодився Майк. — Побачимося на іспанській. Він помахав, перш ніж відвернутися. Він більше не проводжав мене на заняття.

Я попленталася на матаналіз із похмурим виразом обличчя. На цьому занятті я сиділа з Джесикою.

Минули тижні, а може, й місяці відтоді, як Джес перестала вітатися зі мною в коридорі. Я знала, що сильно образила її своєю замкнутістю і вона досі дується. Тепер буде нелегко з нею поладнати — особливо просити, щоб вона зробила мені послугу. Я тинялася перед класом, намагаючись відтягнути час, й обмірковувала всі за й проти.

Я не хотіла потрапляти Чарлі на очі, поки не налагоджу колишні стосунки з друзями. І знала, що не зможу обманути його, хоча мене досі спокушала думка самій з’їздити в Порт-Анджелес і назад — тоді мій спідометр покаже точний кілометраж на випадок, якщо батько перевірятиме. Але мама Джесики — найбільша пліткарка в нашому містечку, й рано чи пізно Чарлі зустрінеться з місіс Стенлі. Тоді він обов’язково запитає про нашу поїздку.

Отже обманювати не варто.

Зітхнувши, я відчинила двері.

Містер Ворнер подивився на мене спідлоба — він уже почав читати лекцію. Я поквапилася зайняти своє місце. Джесика навіть не глянула на мене, коли я сідала поруч. Я була рада, що в мене ще п’ятдесят хвилин для того, щоб підготуватися морально.

Цей урок пролетів іще швидше, ніж англійська. Частково завдяки тому, що я визубрила все ще сьогодні в своєму пікапі, але частково й тому, що час завжди летить швидко, коли готуєшся до неприємностей.

Я скривилася від того, що містер Ворнер закінчив заняття на п’ять хвилин раніше. Він усміхнувся, гадаючи, що цим потішив нас.

— Джес?

Я вся напружилася, чекаючи, поки вона зверне на мене увагу. Вона різко обернулася, здивовано глянувши мені в очі.

— Ти говориш до мене, Белло?

— Звісно, — відповіла я, невинно дивлячись на неї.

— Що таке? Хочеш, щоб я допомогла тобі з математикою? — її тон був трохи різкуватий.