Розділ 4 Пробудження

— Я не хочу, щоб ти вибачалася. Я знову зітхнула.

— Тоді скажи, що я повинна робити.

— Белло, — запнувся він, намагаючись передбачити мою реакцію на його наступні слова. — Ти не перша, кому довелося пройти через таке.

— Я знаю, — вираз, що з’явився на моєму обличчі, був зовсім непереконливий.

— Послухай, люба… Гадаю, тобі потрібна допомога.

— Допомога? Він замовк, підбираючи потрібні слова.

— Коли твоя мати покинула мене, — сказав він, насупившись, — і забрала тебе з собою, — він глибоко вдихнув, — це були не найкращі для мене часи.

— Знаю, тату, — пробурмотіла я.

— Але я впорався, — мовив він. — А ти, люба моя, ніяк не впораєшся. Я чекав, я гадав, що тобі стане краще, — він подивився на мене, а тоді швидко відвів очі. — Думаю, ми обоє розуміємо, що тобі не стає краще.

— Зі мною все гаразд.

Здається, він не звернув уваги на мою відповідь.

— Можливо… можливо, якби ти поговорила про це з кимсь іншим. Із професіоналом.

— Ти хочеш, щоб я пішла до психіатра? — запитала я трохи різко, втямивши, до чого він веде.

— Можливо, це допоможе.

— А може, зовсім не допоможе.

Я нічогісінько не знала про психоаналіз, але була впевнена, що він не дасть ніякого результату, якщо пацієнт буде щось приховувати. Звісно, я можу розказати правду — але тоді проведу решту життя у божевільні, в кімнаті з м’якими стінами.

Чарлі побачив упертий вираз мого обличчя й знову кинувся в атаку.

— Мені це не під силу, Белло. Може, твоя мати…

— Послухай, — сказала я роздратовано. — Якщо ти так цього хочеш, то сьогодні ввечері я йду гуляти. Зателефоную Джес чи Анжелі.

— Це не те, чого я хочу, — сказав він розгублено. — Не думаю, що зможу дивитися, як ти мучиш себе, намагаючись бути ще сильнішою. Я ще ніколи не бачив, щоб хтось так страждав. На це боляче дивитися.