Розділ 18 Похорон

Я кинулася на кухню, висуваючи всі шухляди й висипаючи їхній вміст на підлогу. Я шукала ручку. Гладенька бронзова рука подала її мені.

— Дякую, — пробурмотіла я, знімаючи кришечку зубами. Джейкоб мовчки подав мені блокнот, у якому ми записували телефонні повідомлення. Я відірвала верхній аркуш й викинула його через плече. Почала писати.

Тату!

Я з Алiсою. Едвард у бiдi. Можеш убити мене, коли я повернуся. Я знаю, що зараз не найкращий час. Менi дуже шкода. Люблю тебе.

Белла.

— Не йди, — прошепотів Джейкоб. Уся його злість кудись зникла, щойно Аліса щезла з виду.

Я не збиралася марнувати час на суперечки.

— Будь ласка, будь ласка, будь ласка, потурбуйся про Чарлі, — мовила я й кинулася назад у вітальню. Аліса чекала біля дверей із сумкою на плечі.

— Візьми гаманець — тобі потрібен паспорт. Будь ласка, скажи, що у тебе є паспорт. У мене немає часу підробляти ще один.

Я кивнула й кинулася нагору, мої коліна тремтіли точно так, як тоді, коли моя мама хотіла обвінчатися з Філом на пляжі у Мексиці. Звісно, як і всі її інші плани, цей також не спрацював. Але перед цим я зробила все необхідне, щоб підготуватися до наглого шлюбу.

Я вдерлася до своєї кімнати. Закинула старий гаманець, чисту футболку і спортивні штани у рюкзак, зверху поклала зубну щітку. Тоді щодуху помчала вниз. Мене сповнило відчуття дежа вю. На відміну від минулого разу — тоді я втікала з Форкса, щоб заховатися від кровожерливих вампірів, цього разу ж я їхала, щоб знайти їх, — принаймні тепер мені не доведеться прощатися з Чарлі особисто.

Джейкоб та Аліса стояли біля вхідних дверей, між ними зав’язалося якесь протистояння, хоча вони й були задалеко одне від одного. Ніколи б не подумала, що вони розмовляють. Здається, жоден із них не помітив моєї гучної появи.

— Ти, може, і здатна себе контролювати, але ці кровопивці, до яких ти її везеш… — злісно звинувачував Алісу Джейкоб.

— Так, ти маєш рацію, собако, — загарчала Аліса. — Волтурі — втілення вампіризму, ось чому в тебе шерсть стає дибки, коли ти зачуєш мій запах. Вони — твій нічний кошмар, твій інстинктивний страх. Думаєш, я цього не знаю?

— А ти везеш її до них, немов пляшку хорошого вина на вечірку! — заричав він.

— Гадаєш, їй буде краще, якщо я залишу її тут саму при тому, що на неї полює Вікторія?

— Ми дамо собі раду з рудою.

— Тоді чому вона досі полює?

Джейкоб заревів, і по його тілу пробіг дрож.

— Припиніть негайно! — крикнула я — я була геть люта він нетерпіння. — Сперечатиметеся, коли ми повернемося, поїхали!