Розділ 18 Похорон

— Раніше ти казала, що нам треба поспішати. Навіщо поспішати й куди? Зробімо, як ти хотіла, що б це не було!

— Белло, я… Я не думаю, що можу просити тебе про це… — вона замовкла в нерішучості.

— Проси! — наказала я.

Вона поклала руки мені на плечі, щоб утримати мене на місці. Її пальці ніжно стиснулися, немов на підтвердження її слів.

— Можливо, ми вже запізнилися. Я бачила, як він пішов до Волтурі… І попросив смерті. — (Ми обоє здригнулися, і мої очі осліпли. Я гарячково закліпала від сліз). — Тепер усе залежить від їхньої відповіді. Поки вони не вирішать, я нічого не побачу.

Але якщо вони скажуть «ні», а вони можуть — Аро обожнює Карлайла і, напевно, не захоче його ображати, — то в Едварда є інший план. Волтурі захищають своє місто. Едвард гадає, що вони обов’язково зупинять його, якщо він порушить спокій. І він не помиляється. Його таки зупинять…

Я витріщилася на неї, роззявивши рота. Поки що я не почула пояснення того, чому ми досі не зрушили з місця.

— Отже, якщо Волтурі погодяться виконати його прохання, то ми запізнилися. Якщо вони скажуть «ні» і він перейде до іншого плану — якимось чином їх образить, — ми також запізнилися. Якщо він, як завжди, проявить свої театральні нахили… то у нас іще є час.

— Тоді чому ми ще тут?!

— Слухай, Белло! Незалежно від того, чи ми встигнемо, чи ні, ми опинимося в самому серці міста, що належить Волтурі. Мене вважатимуть Едвардовою спільницею, якщо йому вдасться те, що він замислив. Ти ж будеш не просто людиною, яка знає забагато, а ще й пахне дуже апетитно. У них з’явиться чудова нагода позбутися нас усіх — хоча у твоєму разі це буде радше ситний обід, аніж покарання.

— І це все, що тримає нас тут? — запитала я, не вірячи власним вухам. — Якщо ти боїшся, то я поїду сама.

Я прикинула в голові, скільки грошей залишилося на моєму рахунку, і подумала, чи позичить мені Аліса ту суму, якої не вистачає.

— Я просто боюся, що тебе можуть убити. Я фиркнула з відразою.

— Днями я ледь не наклала на себе руки! Кажи, що мені робити!

— Пиши записку Чарлі. А я подзвоню в авіакомпанію.

— Чарлі, — вимовила я, задихаючись.

Не те щоб моя присутність захищала його, просто я не могла кинути його тут самого, щоб боротися з…

— Я не дозволю, щоб із Чарлі щось трапилося, — тихий голос Джейкоба був хрипкий і злий. — Обіцяю.

Я подивилася на нього, він насупився, бачачи, як я панікую.

— Поквапся, Белло, — перебила Аліса різко.