Розділ 14 Родина

Сем кивнув.

— І то правда. Нехай вона залишається на нашій території, де ми зможемо легко з нею покінчити.

Я здригнулася. Найменше я хотіла, щоб Джейкоб, та й будь-хто з хлопців спробував покінчити з Вікторією. Я подивилася на обличчя Джейка; воно розслабилося й було майже таким, як я пам’ятала його ще до всіх цих вовчих штучок і небезпечних ідей щодо полювання на вампірів.

— Бережи себе, гаразд? — мовила я, відчуваючи, як до мого горла підступає клубок.

Хлопці заходилися голосно висловлювати подив. Усі вони сміялися з мене — всі, окрім Емілії. Наші погляди зустрілися, і я раптом помітила гармонію в її знівечених рисах. Її обличчя було досі прегарним, але на ньому з’явилася ще гірша тривога, ніж на моєму. Мені довелося відвернутися, тому що безмежна любов, яка ховалася за цією тривогою, могла знову змусити мене страждати.

— Обід готовий, — оголосила Емілія, і всі стратегічні розмови припинилися. Хлопці розсілися навколо круглого столу — який здавався замаленьким і міг зламатися під їхньою вагою — й почали з блискавичною швидкістю поглинати омлет просто зі сковороди. Емілія їла разом зі мною, опершись на стійку, уникаючи безладу за спільним столом, і дивилася на хлопців люблячими очима. З її виразу можна було легко здогадатися, що це її родина.

Хай там як, а це було не зовсім те, чого я очікувала від зграї вовкулак.

Решту дня я провела в Ла-Пуші, в будинку Біллі. Він залишив повідомлення на автовідповідачі та у відділку, і Чарлі з’явився саме на вечерю, захопивши з собою дві піци. Добре, що він узяв найбільші, бо Джейкоб розправився з однією з них самотужки.

Я помітила, як увесь вечір Чарлі підозріло дивився на нас обох, особливо на вельми зміненого Джейкоба. Він запитав про волосся; Джейкоб просто знизав плечима та сказав, що так йому зручніше.

Я знала, щойно ми з Чарлі поїдемо додому, Джейкоб знову перевернеться на вовка, як і раніше. Він і його брати тепер будуть завжди напоготові, шукаючи слідів повернення Вікторії. Та оскільки минулої ночі вони прогнали її з гарячих джерел — якщо вірити Джейкобу, вони переслідували її до кордону з Канадою, — вона появиться не скоро.

Але я навіть не сподівалася на те, що вона здалася й відступила. Мені так ніколи не щастить.

Після вечері Джейкоб провів мене до пікапа й довго стояв біля вікна, чекаючи, поки Чарлі першим сяде в машину.

— Цієї ночі можеш спати спокійно, — сказав Джейкоб, поки Чарлі вовтузився з ременем безпеки. — Ми будемо поруч і за всім наглянемо.

— Я хвилююся не за себе, — запевнила я його.

— Ти дурненька. Полювати на вурдалаків — це весело. Це краще, ніж усе інше.

Я похитала головою.

— Якщо я дурненька, то ти — неврівноважений бовдур. Він засміявся.

— Тобі треба відпочити, Белло, люба. Ти маєш утомлений вигляд.

— Я спробую. Чарлі почав нетерпляче сигналити.

— Побачимося завтра, — сказав Джейкоб. — Прокинешся — й одразу до мене.