Розділ 14 Родина

— Обіцяю.

Чарлі їхав слідом за мною. Я майже не звертала уваги на вогні в дзеркалі заднього огляду. Я думала, де зараз Сем та Джаред, Ембрі та Пол, чи встиг Джейкоб до них приєднатися.

Коли ми приїхали додому, я поспішила до сходів, але Чарлі мене випередив.

— Що відбувається, Белло? — запитав він, поки я не втекла. — Я думав, що Джейкоб вступив у банду і що ви по сварилися.

— Ми вже помирилися.

— А банда?

— Не знаю — хто може зрозуміти підлітків? Вони такі загадкові! Та я зустрілася з Семом і його нареченою Емілією. Вони здалися мені дуже приємними людьми, — я знизала плечима. — Мабуть, це було просто якесь не порозуміння.

Вираз батькового обличчя змінився.

— Я й не знав, що вони з Емілією нарешті офіційно оголосили про заручини. Добре. Бідолашна дів чина.

— А ти знаєш, що з нею трапилося?

— Її скалічив ведмідь, на півночі, в сезон нересту лосося, — жахлива трагедія. Це трапилося понад рік тому. Я чув, що Сем дуже важко це переніс.

— Просто жахливо, — повторила я. Понад рік тому. Б’юсь об заклад, що це трапилося тоді, коли в Ла-Пуші був іще тільки один вовкулака. Я здригнулася на саму думку про те, як Сем почувається щоразу, коли дивиться в лице Емілії.

Тієї ночі я довго не могла заснути, намагаючись проаналізувати день, що минув. Обід у домі Біллі з Джейкобом та Чарлі, довгий вечір у будинку Блеків, кухня Емілії, де я з такою тривогою чекала на Джейкоба, жахливий двобій вовкулак, розмова з Джейкобом на пляжі.

Я згадувала про те, що Джейкоб сказав сьогодні вранці про лицемірство. Я довго обмірковувала його слова. Не могла змиритися з думкою про те, що я лицемірка, але який сенс обманювати саму себе?

Я скрутилася калачиком. Ні, Едвард не вбивця. Навіть у своєму темному минулому він ніколи не вбивав, принаймні невинних.

А що коли вбивав? А що коли в той час, що я не знала його, він був таким, як і всі вампіри? А може, тоді люди також зникали безвісти, як от зараз? Чи зупинило б це мене?

Я сумно похитала головою. «Кохання — узагалі нелогічна річ, — нагадала я собі. — Що дужче ти когось любиш, то менше логіки в твоїх учинках».

Я перевернулася на другий бік і спробувала думати про щось інше — про Джейкоба та його братів, які зараз полюють у темряві. Я заснула, уявляючи вовків, невидимих уночі, які захищають мене від небезпеки. Мені наснилося, що я знову стою в лісі, але цього разу я вже не блукала. Я тримала Емілію за знівечену руку, і ми стояли в темряві, тривожно чекаючи, коли повернуться додому наші вовкулаки.