Розділ 9 Третій зайвий

— Він мав мені подзвонити, — я була трохи роздратована. — Йому стало погано перед від’їздом, і я хвилювалася.

— Він… заслабкий, щоб дзвонити. Він погано почувається, — голос Біллі був якийсь чужий. Я подумала, що, можливо, він хоче побути з Джейкобом.

— Якщо знадобиться моя допомога… — запропонувала я. — Я можу приїхати.

Я подумала про Біллі, прив’язаного до інвалідного візка, і Джейкоба, який змушений дбати про себе сам…

— Ні, не треба, — сказав Біллі швидко. — Ми самі дамо собі раду. Залишайся вдома.

Його останні слова пролунали майже грубо.

— Гаразд, — погодилася я.

— Бувай, Белло. Зв’язок перервався.

— Бувайте, — пробурмотіла я.

Ну що ж, принаймні Джейк удома. Дивно, але це мене не заспокоїло. Сповнена якимсь тривожним передчуттям, я попленталася нагору. Може, мені варто навідати Джейка завтра перед роботою. Я б могла взяти суп — десь тут у нас повинна бути ще непочата бляшанка готового супу.

Та прокинувшись, я усвідомила, що всі мої плани скасовані. Я збудилася рано — годинник показував пів на п’яту ранку — й кинулася у ванну. Чарлі знайшов мене там через півгодини, я лежала на підлозі, притиснувшись щокою до холодної ванни.

Він довго дивився на мене.

— Шлунковий грип, — мовив він нарешті.

— Так, — пробурмотіла я.

— Тобі щось потрібно? — запитав він.

— Подзвони Ньютонам, будь ласка, — мовила я хрипло. — Скажи, що у мене те саме, що і в Майка, і що сьогодні я не зможу вийти на роботу. Скажи, що мені дуже шкода.

— Звісно, без проблем, — запевнив мене Чарлі.

Решту дня я провела на підлозі у ванній кімнаті, проспавши кілька годин на згорненому рушнику. Чарлі зайшов і сказав, що йому треба на роботу, але гадаю, це був тільки привід, аби зазирнути у ванну. Він залишив на підлозі склянку води, щоб уберегти мене від зневоднення.

Коли я прокинулася, він уже був удома. У моїй кімнаті стемніло — значить, уже пізно. Він піднімався сходами, щоб провідати мене.

— Жива?