Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Ми щойно з ним спілкувалися, і його розповідь не дуже надихає. Вестман побував у ресторанах «КБ» і «Театерґріллен», у барі при Оперному театрі, у «Ріше» і скрізь година за годиною горланив у нестямі про Балдера та хлопчика. Він просто зводив своїх друзів з розуму. Що більше Вестман пив і що більше грошей кидав на вітер, то дужче зациклювався.

— Чому це було так важливо для нього?

— Частково через те, що алкоголь стукнув йому в голову. Пам’ятаю свого старого дядька. Коли він напивався, то завжди плів смаленого дуба. Що в голові засіло, про те й патякав. Та річ, очевидно, не тільки в цьому. Вестман розводився про опіку над малим. І якби він був інший, трохи чуйніший, то це ще могло б дещо пояснити. Тоді й справді можна було б повірити, що він турбується про долю хлопчика. Але тут… Ти ж знаєш, що свого часу Лассе Вестмана судили за побої?

— Ні, я цього не знав.

— Кілька років тому він жив з однією модною блогеркою Ренатою Капусинською. Він побив її мало не до смерті. Здається, навіть відкусив їй щоку.

— Погано.

— Крім того…

— Так?

— …Балдер написав кілька заяв. Щоправда, так і не надіслав їх — можливо, через свою правову ситуацію. Але з них чітко випливає, що він підозрював Вестмана в побитті сина також.

— Та невже?

— Балдер побачив на тілі в хлопчика підозрілі синці, і його, до речі, підтримує психолог з Центру лікування аутизму. Отже…

— …у Салтшебаден Вестмана привели не любов і турбота.

— Еге ж. Найпевніше, гроші. Забравши сина, Балдер перестав виплачувати аліменти чи принаймні зменшив їхню суму.

— А Вестман не намагався заявити на нього за це?

— Мабуть, не насмілився, зважаючи на обставини.

— Що там написано в судовій постанові? — спитав Бубланський перегодом.

— Що Балдер був паскудним батьком.

— І це правда?

— Таким лихим, як Вестман, він точно не був. Але в них стався один інцидент. Після розлучення Балдер забирав сина кожні другі вихідні, а жив він тоді в Естермалмі, у квартирі, з підлоги до стелі заставленій книжками. У котрийсь із вихідних ще тоді шестирічний Авґуст був у вітальні, а Балдер, як завжди, сидів, поринувши в роздуми, перед комп’ютером у сусідній кімнаті. Що саме сталося, нам невідомо. Проте там була маленька драбина, притулена до стелажа. Авґуст заліз на неї й, очевидно, взяв кілька книжок з горішніх полиць, а тоді впав, зламавши собі ліктя й знепритомнівши. Франс нічого не почув і спокійнісінько працював собі далі. І лише за кілька годин виявив, що Авґуст стогне на підлозі біля книжок. Тут з ним сталася істерика, і він відвіз хлопчика до лікарні.

— І потім його зовсім позбавили права опіки?