Розділ «Рівно північ»

— Але ви не чули?

— Одного разу, — коротко відрізав Батя, довго нічого не кажучи, що Кевін почав було думати, що на тому й усе, додавши: — То було єдине слово. Ясне, як Божий день. Записали його у вітальні покинутого будинку в Баті[273]. У сорок шостому чоловік порішив там свою дружину.

— Що то було за слово? — запитав Кевін, заздалегідь знаючи, що ніхто того не скаже напевно, як і те, що жодна сила на цій землі не змогла б утримати його від запитання.

Та Батя таки відповів.

— Раковина.

Кевін кліпнув.

— Раковина?

— Атож.

— Та це ж нічого не значить.

— Може, й значить, — спокійно мовив Батя, — якщо знати, що він перерізав їй горлянку, а потім підтримував голову над раковиною, аби стікала кров.

— О Господи!

— Атож.

— Справді?

Батя не відповів.

— А запис не міг бути підробкою?

Батя відповів жестом, вказавши люлькою на полароїди: «А вони?»

— Борони Боже!

— Тож полароїди… — продовжив Батя, мов оповідач, що несподівано перейшов до наступного розділу роману з назвою «Тим часом, по інший бік лісу», — мені доводилося бачити знімки, де зображені люди, дехто з яких божиться, що там їх не було, коли знімали. А ще є один — це вже відомий, — який одна пані зробила в Англії. Вона зазнімкувала якихось мисливців на лисів, що проти ночі верталися додому. Їх видно, десь людей із двадцятеро загалом, коли вони крокують невеличким дерев’яним мостом. По обидва боки мосту обсаджені деревами путівці. Ті мисливці, що попереду, вже зійшли з мосту. І праворуч згори на знімку, обабіч дороги, стоїть пані у довгій сукні та капелюшку з вуаллю, тож її обличчя не видно, а на руці в неї сумочка. Йо, можна навіть розгледіти, що в неї на грудях висить медальйон чи то, може, годинник.

Тож коли пані, що зробила знімок, це вгледіла, то страшенно засмутилася, і нікого й не було, хто міг би її винуватити, синку, бо, власне, вона хотіла зробити знімок саме тих-таки мисливців на лисів, що поверталися додому, бо більше нікого поблизу й не було. От тільки на знімку все не так. І коли добре придивитися, то крізь дерева можеш розгледіти ту пані.

«Усе він вигадує, бере мене на кпини, а коли піду, то він собі добряче нарегочеться», — думав Кевін, знаючи, що нічого подібного Батя Меррілл не робив.