Розділ «Рівно північ»

— А як щодо червоного гумового м’ячика? Як щодо нього, синку?

— Ні… але ви так дивитеся, наче я мав би.

— Я так дивлюся, бо думаю, що ти міг би, — мовив Батя. — І ти ніколи не мав такого м’яча, коли був пуцьвірінком?

— Та щось не пригадую такого, ні.

— Ти казав, що маєш сестру.

— Меґан.

— У неї такого м’яча ніколи не було?

— Та не думаю. Я ніколи особливо й не приглядався до іграшок Меґ. Вона мала колись «Боло-баунсер»[271], і от прикріплений до нього м’ячик був червоним, але іншого відтінку. Темнішого.

— Звісно. Я знаю, який той м’яч на вигляд. То не такий. А газон часом не ваш?

— Бо ж… тобто лишенько, ні. — Кевін почувався трохи ображеним. Разом із татом вони дбайливо доглядали за газоном довкола будинку. Він був насичено-зеленим і залишатиметься таким навіть під опалим листям щонайменше до середини жовтня. «Та ми, до речі, й паркану не маємо».

«Та якби й мали, — подумав він, — то він не був би схожим на це місиво».

Батя забрав пальця з перемикача на лупі і дбайливо загорнув її в оксамитову матерію, потім поклав у шухляду. Він пильно подивився на Кевіна. Потім відклав люльку вбік, тож дим більше не заступав його очей, які й надалі пильно дивилися.

— Власне кажучи, я це до того, чий це міг би бути будинок перед тим, як став вашим, як думаєш? Років десять тому…

— Він і десять років тому був нашим, — збентежено відказав Кевін.

— Що ж, двадцять? Тридцять? Це я до того, чи ти впізнаєш свій газон? Виглядає так, наче він трохи вищий.

— Наш газон… — Хлопець замислився, захитавши головою. — Ні, наш плаский і трохи похилий. Певно, саме тому в підвалі збирається вода, якщо весна видається волога.

— Атож, атож, може бути. А як щодо задвірка?

— Там немає ніякої доріжки, — згадав Кевін. — А на узбіччі… — він затнувся. — Ви хочете дізнатися, чи камера не робить знімки минулого! — вигукнув Кевін, уперше навсправжки перелякавшись. Він ковзнув язиком по піднебінню, відчувши металевий присмак.

— Я лише розпитую. — Батя потарабанив пальцями біля знімків, і коли заговорив, то здалося, що звертався він більш до себе, аніж до Кевіна: — А знаєш, — промовив він, — до біса кумедні речі можуть часом трапитися з двома приладами. Не стану казати, що все саме так і насправді; та якщо ні, то у світі багато брехунів і затятих пройдисвітів.

— Що за прилади?